Сторінка практичного психолога

ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ ПЕРЕЖИТИ ГОРЕ

 

Світ, у якому живуть і діти, й дорослі, надзвичайно строкатий і непростий. Люди, тварини, рослини хворіють і одужують, народжуються й помирають… Загадка смерті рано чи пізно починає турбувати будь-яку дитину, незалежно від того, запитує вона про це чи ні. Украй важливо не уникати цієї теми, а правильно дібрати слова і надати маляті емоційну підтримку. У пригоді стануть подані поради

 

ЩО ГОВОРИТИ ДИТИНІ?

У віці 5-6 років малюк ставить безліч різних, часом несподіваних, запитань: “Де я був, коли ще не народився?”, “А я помру?”, “А мама помре?” тощо. Часто дорослі вважають, що дитина занадто мала, аби усвідомити, що життя скінченне, а смерть невідворотна. Така позиція помилкова.

Якщо батьки намагаються відгородити дитину від знань про смерть, вона починає вбачати приховану загрозу навіть у безпечних ситуаціях, почувається незахищеною або навпаки — поводиться надто легковажно й необачно. Розповідайте синам і донькам про те, що життя розвивається за певними законами, зокрема на прикладі рослин.

Будь-яка рослина, пробившись крізь ґрунт, росте, цвіте, дає плоди й відходить. З насіння, яке вона дала, розвиваються нові рослини. Людина як частина природи також живе за її законами.

Смерть близької людини чи домашнього улюбленця тяжко вражає всіх членів родини. Щоб уберегти малюка від переживань, іноді рідні вирішують не повідомляти йому про трагічну подію. Але дитина бачить порожню кімнату, де мешкав той, кого вже немає, відчуває емоції близьких і розуміє: щось сталося.

Інший хибний варіант, до якого вдаються дорослі, — пояснення на кшталт “Дідусь спить міцним сном, і ми не можемо його розбудити”, “Песик пішов від нас і десь заблукав”.

Найправильніше в трагічній ситуації — сказати дитині правду.

Не варто відвозити дітей на час похорону до родичів або знайомих, бо так вони не матимуть змоги пережити ті почуття, які переживають усі. У них може сформуватися викривлене сприйняття й ставлення до смерті, “незавершеність переживання горя”. У пришвидшеному ритмі сучасного життя нам якось усе ніколи зупинитися, навіть погорювати, а це слід обов’язково зробити.

Дайте маляті змогу погорювати, пережити втрату. Та головне — будьте поруч!

ЯКІ ЕМОЦІЇ МОЖУТЬ ВИНИКАТИ ТА ЯК ЇХ ПЕРЕЖИВАТИ?

Ставлення дітей до смерті зазвичай проявляється хвилеподібно. Відкрите вираження горя буває в них зовсім несподіваним: здавалося б, щойно малюк бавився, був веселий, і ось уже плаче. Один за одним змінюються психічні стани: горе, стрес, емоції провини, страху, тривожності, роздратування, ненависті, відчаю тощо. Важкі емоції та психічні стани ще виникатимуть у дітей протягом тривалого часу. Що це може бути?

Горе — негативно забарвлений емоційний процес, пов’язаний з відчуттям об’єктивної чи суб’єктивної втрати, який проявляється у сильному смутку, тузі тощо.

Щоб полегшити переживання горя, можна запропонувати дитині попрощатися з померлим в особливий спосіб – покласти в домовину власний малюнок, квіти тощо.

Страх – адекватна фізіологічна реакція організму на реальну чи уявну загрозу, зумовлена інстинктом самозбереження.

Нерідко наслідком переживання дитиною смерті близьких людей, домашніх тварин є поява страху й зростання тривожності. Малюк раптом починає боятися темряви, відмовляється сам засинати тощо.

У дитини ще немає власного досвіду, пов’язаного з такими подіями, тому дорослі мають підготувати малюка, розповісти про те, що він може відчувати.

Іноді батьки, зайняті жалобними клопотами, можуть не сказати дитині про те, що тіло мертвої людини вже не тепле, як зазвичай, – воно стало холодним. Про це важливо попередити, щоб вона не злякалася, коли раптом захоче погладити людину (і тварину), яка померла.

Вина – емоційне ставлення особи до власних дій чи бездіяльності та їх наслідків, взяття на себе відповідальності за них.

Діти іноді почуваються винними в тому, що сталося з їхніми рідними, які пішли життя. Це може проявлятися в спогадах про те, що вони колись чимось образили, наприклад, бабусю, дідуся: «Я була грубою з бабцею, вона образилася, дуже розтривожилася. захворіла й померла». Такі самозвинувачення спустошують дітей, породжують почуття власної неповноцінності.

Близькі люди мають підкріплювати в дитини відчуття захищеності. Це можуть бути обійми, пестощі, спілкування, перемикання дитячої уваги на інші об’єкти.

У 6 років – перехідний період – відбуваються якісні зміни в емоційній сфері дитини, пов’язані за визначенням Л. Виготського, з новоутвореннями цього періоду – «узагальненням переживань». У цьому віці розвиваються соціальні емоції (О.Запорожець), встановлюється емоційна єдність з іншими людьми, здатність співчувати (емпатія), виникає потреба ділитися своїми переживаннями з іншими.

Співчуття – готовність розділити з людиною її радощі та неприємності, хворобливі переживання, біль тощо.

Маленькі діти, що зазнали втрати, потребують особливого співчуття. Після сумних подій важливо обов’язково вислухати малюка. Сядьте біля нього на рівні його очей, візьміть за руки, промовте: «Я розумію, як тобі тяжко. Я тобі співчуваю». Простими словами дайте відповідь на дитячі запитання.

Щоб подолати стрес, вислухайте, втіште, дайте дитині відчути, як ви її любите.

З часом нагадайте, як добре було з тим, хто пішов, і спокійно поясніть, що смерть – закономірне завершення життя.

За потреби допоможіть дитині дати вихід почуттям: нехай поплаче, поступає ногами, поб’є подушку абощо.

Формувати здатність до співчуття неможливо без виховання доброти й милосердя. Спрямуйте емоції малюка на добрі вчинки.

У разі втрати домашнього улюбленця, яку діти сприймають дуже болісно, залучіть малюка до допомоги мешканцям притулків для бездомних тварин: принесіть корм, придбайте ліки.

Важливо, щоб дорослі члени родини зателефонували вихователю групи й розповіли про трагедію, що сталася.

Педагог обов’язково проявить емпатію, врахує його стан.

Зауважмо: будь-яка емоція виконує конкретну функцію й допомагає орієнтуватися в навколишньому предметному та соціальному середовищі.

 

Як спілкуватися з дітьми після сумних подій:

  • Частіше розмовляйте з дитиною, давайте їй необхідні пояснення в доступній формі, враховуючи її вікові та індивідуальні особливості. Дозвольте їй посумувати.
  • Використовуйте адаптивні ресурси (читайте, малюйте, грайте в улюблені ігри), спонукайте до посильної фізичної активності.
  • Не гнівайтеся, не нехтуйте правилами особистої гігієни.
  • Пам’ятайте про того, хто пішов із життя. Він не має бути забутий.
  • У подальших розмовах зміщуйте акценти з проблеми смерті на питання, що стосуються життя.

Пам’ятайте: позитивний приклад батьків, які володіють своїми емоціями – запорука успішного подолання дитиною своїх страхів у ситуації тяжкої втрати.

Поради батькам по адаптації дітей до дитячого садочка

Взаємодія дитячого садка з батьками — запорука успішної адаптації дитини до садочка

Дитина іде до дитячого садочка. Напевно, немає батьків, які б не хотіли, щоб цей етап пройшов легко, спокійно, щоб малюк з задоволенням і без криків відразу ж пішов до дитсадка. Але так буває досить рідко. Частіше діти перших кілька днів чи тижнів плачуть, не хочуть відпускати маму. І в цьому немає нічого незвичного. Для дитини початок відвідування садочка — це стрес. І наше з вами завдання пом’якшити його настільки, щоб він пройшов непомітно і без неприємних наслідків. Тому пропонуємо ознайомитися з поняттям «Адаптація» та можливими шляхами її полегшення.

Період звикання дитини до дитячого садка називають адаптаційним періодом. Адаптація – це пристосування організму до нової обстановки, а для дитини. Дитина вперше залишається без рідних, тому в неї настає стан страху, відбувається психічне перенапруження, що призводить до змін в роботі різних систем організму. Адаптація включає широкий спектр індивідуальних реакцій, характер яких залежить від психофізіологічних і особистісних особливостей дитини.

 

Як потрібно батькам готувати дитину до вступу в дитсадок, щоб полегшити адаптаційний період:

  • створити у себе та у дитини позитивне ставлення до дитячого садка, вихователів, інших дітей;
  • налаштовувати дитину на те, що як добре, що вона виросла, стала великою і готова відвідувати дитячий садок;
  • готувати дитину до тимчасової розлуки з батьками і дати зрозуміти їй, що це неминуче лиш тому, що вона вже доросла;
  • вчити дитину вдома всім навичкам самообслуговування;
  • поступово наблизити режим дитини вдома до режиму дитячого закладу;
  • привчати малюка до різноманітного харчування;
  • розвивати навички спілкування, вчити гратися з іншими дітьми, поступово розширювати коло знайомств малюка;
  • не погрожуйте дитині садочком, як покаранням за дитячий непослух
  • не нервувати і не показувати свою тривогу напередодні вступу дитини в дитсадок або у випадках, якщо дитина захворіє, дитина фіксує батьківські способи реагування і включає їх у власну модель і стиль поведінки

Як вести себе з дитиною, коли вона почала відвідувати садочок:

  • зранку, збираючись до садочку, докладно розповідати дитині, що вона робитиме у закладі протягом дня та ввечері, коли повернеться додому;
  • не розтягувати прощання, але і не «тікати» від дитини;
  • спочатку забирати малюка якомога раніше додому;
  • створити спокійний, неконфліктний клімат в сім’ї, не говорити в присутності дитини погано про дитсадок або пов’язані з ним проблеми;
  • зменшити навантаження на нервову систему: скасувати відвідини в цирк, театр, гості і інші багатолюдні та шумні місця;
  • розширити коло близьких людей, які приводять дитину до дитячого садка;
  • весь час пояснювати дитині, що вона, як і раніше дорога і люба.

 

Інтелектуальний розвиток дітей

Напевно, немає батьків, які б не хотіли, щоб їхня дитина виросла здоровою, щасливою, розумною і всебічно розвиненою. Проте не варто надмірно захоплюватися і завантажувати малюка усілякими заняттями та курсами, оскільки кожному віку відповідає свій рівень інтелектуального розвитку дитини.

Що ж таке інтелектуальний розвиток дитини?

Це рівень і швидкість розумових процесів: здатність порівнювати, аналізувати, узагальнювати, робити висновки, розвиток мови і здатність до самонавчання. Все це не обумовлено і заздалегідь не закладено в дитині: лише від батьків залежить, як швидко вона навчиться самостійно мислити. Ці процеси, наприклад, можна прискорити, сповільнити або, навіть, зупинити на якомусь етапі.

Спочатку тренування інтелекту проводиться у вигляді гри, поступово задачі мають ускладнюватися. Інтелект  і розвиток розумових здібностей дитини перших трьох років життя вважаються найважливішими для навчання і розвитку: саме в цей період відбувається бурхливий розвиток клітин кори головного мозку, який  по досягненню шестирічного віку на 90% завершується. Ось чому так важливо на ранніх етапах життя дитини вчасно виявити (помітити, побачити) ймовірні порушення (відхилення) в розвитку дитини, щоб не втрачати дорогоцінний час для того, щоб їй допомогти.

Розвиваючи інтелект малюка, слід використовувати його вроджені здібності, невгамовне прагнення до пізнання світу, щоб у повній мірі розкрити закладений в ньому природній потенціал. Вчені довели, що мозок росте і розвивається лише тоді, коли працює. Чим інтенсивнішим є навантаження на мозок дитини в перші роки життя, тим краще розвивається її інтелект. Щоб довести це, зовсім не обов’язково проводити коштовні дослідження. Варто порівняти розумовий розвиток дитини першого року життя, яка виховується в дитячому будинку, і її «домашнього» однолітка. Навіть у найкращому виховному закладі, де діти забезпечені раціональним харчуванням, гарним одягом, дорогими іграшками, персонал, неможливо надати кожній дитині можливість повноцінного спілкування. Переважну більшість часу діти належать самі собі і вимушені споглядати одну і ту ж картину, гратися одними і тими ж іграшками. «Домашня» дитина постійно спілкується з мамою та іншими членами родини, рухається (на руках дорослого, повзає, пізніше – ходить) по оселі, на вулиці, в гостях у родичів і отримує нові враження, які стимулюють розвиток мозку. Окрім цього, позитивний вплив на розвиток інтелекту дитини раннього віку має активна рухливість. Чим кращі рухливі навички у малюка, тим вищий рухливий інтелект, який, в свою чергу, стимулює формування вищих відділів головного мозку. Отже, чим більше ви, батьки, стимулюєте фізичний розвиток дитини, тим вищий його інтелектуальний та емоційний розвиток. Для розвитку малюка вдома не обмежуйте його в руховій активності, створіть в помешканні всі умови для того, щоб він міг бігати, стрибати, повзати. Займайтесь з ним разом ранковою зарядкою і гімнастичними вправами протягом дня. Сьогодні ми можемо спостерігати як деякі «продвинуті» батьки з різних причин надають малюкам доступ до комп`ютерів, планшетів, ґаджетів тощо і пишаються їхніми неперевершеними успіхами в опануванні складної техніки. Та коли настає час йти до школи, з`ясовується, що добре читаюча і вільно володіюча комп’ютером дитина не може впоратися із звичайним олівцем і зазнає труднощів на письмі та малюванні, тому що недорозвинена дрібна моторика рук. Для розвитку розумових здібностей дитини заохочуйте допитливість малюка. Намагайтесь відповідати на всі його питання, не відмахуючись від нього: «Відчепись, мені ніколи. Піди пограй іграшками». Дитина росте, пізнаючи світ, і кожен день збільшується кількість питань «чому?» і «навіщо?». Відповідайте на питання зрозуміло, просто і переконливо, не обмежуючись «підростеш – дізнаєшся», «рано тобі ще про це говорити». Дитина, яка належить більше часу сама собі, задасть ці питання іншим людям і отримає відповіді, які не завжди відповідають віку і рівню розвитку. Щоб розвиток інтелекту не гальмувався на одному рівні, відкладіть усі справи і проведіть час з дитиною, якщо бачите, що її щось непокоїть або щось не виходить в грі. Не варто говорити: «Невже ти з таким простим завданням не можеш самостійно впоратися?». Так ви породжуєте в ній невпевненість у власних силах і небажання наступного разу звернутися за порадою і допомогою. Дитина потребує вашої уваги і заохочення, не дивлячись на те, що самостійність часто переходить в негативізм і впертість. Будьте терплячими, намагайтесь ненав’язливо керувати її суперечливими бажаннями, направляючи їх в потрібне вам русло.

Розвиваємо інтелект малюка: навчання у формі гри

Чимало батьків знайомлять своїх грудничків з літерами, іноземними мовами і класичною музикою раніше, ніж ті стають на ноги, і за деякий час демонструють оточуючим їхні фантастичні успіхи. У кожної дитини є достатньо можливостей для самонавчання. Задача батьків – лише допомогти їй реалізувати ці можливості. Проводьте навчання у формі гри, адже діти полюбляють навчатися весело і цікаво. Створіть у своєму будинку обстановку, яка сприяє розвитку дитини, за допомогою спортивних снарядів, будівельних кубиків, конструкторів, книг, малюнків. Але не форсуйте навчання, прагнучи до рекордних досягнень, не вимагайте від дитини негайних результатів в читанні, малюванні, іноземних мовах. Враховуйте вікові та індивідуальні особливості дитини, які не дозволяють перестрибувати через сходинки пізнання. Тому що на кожній стадії свого розвитку всі діти вирішують ті чи інші психологічні задачі. «Не смикайте траву, щоб вона швидше росла». Ваша дитина вже прекрасна, тому що вона ваша, неповторна і унікальна! Не намагайтесь виростити «генія». Якщо дитина з усіх сил намагається порадувати вас своїми успіхами, але не завжди це виходить, не сваріть і не називайте її навіть жартома «тупим», «безмозглим», «нерозумним» тощо. Від образи і відчаю вона втратить інтерес до навчання і негативно почне ставитися до будь-яких занять. З радістю реагуйте на найменші досягнення, хваліть і заохочуйте, винагороджуйте, не жаліючи добрих слів. Труднощі у навчанні не повинні підривати вашу взаємну любов. Кожній дитині належить пройти свій шлях розвитку, а ваша задача – допомогти їй подолати цей шлях, бути поруч, не відбиваючи природної жаги пізнання і не позбавляючи її радісного і щасливого дитинства…

 

Висоцька Ірина Миколаївна – практичний психолог КЗ «Черкаська міська дитяча лікарня ЧМР»

 

 

Іграшки-монстри — мода проти

психологічного здоров’я дитини

 

 Улюблена іграшка — образ, із яким дитина ідентифікує себе. Про що вона думатиме, бавлячись іграшкою-монстром? Психологи попереджають, що такі іграшки негативно впливають на психіку та поведінку дитини. Як свідчить практика, в більшості випадків батьки обирають іграшки стихійно або під впливом «поверхневих» обставин — привабливість, розмір, вартість, бажання догодити дитині тощо. Про розвитковий потенціал іграшки, її педагогічну користь дорослі зазвичай не замислюються, або цілком довіряють анотації, у якій виробник напише все, що завгодно., зокрема й персонажів улюблених мультфільмів — монстрів і монстриків.

Іграшка — не просто забава. Вона дає дітям яскраві незабутні образи, і від того, якими вони будуть, багато в чому залежить формування не лише їхніх морально-етичних уявлень, а й картини світу загалом. Замисліться які почуття вкорінюються в душі дитини, коли вона прив’язується до монстра, починає його любити? У тих малюків, яких потворне або страшне приваблює, інстинкт самозбереження пошкоджується. Трохи подорослішавши, вони можуть потягнутися до поганої компанії, цілком усвідомлюючи небезпеку. Спрацює засвоєний стереотип: небезпечне буде їх притягувати, а не відштовхувати.

Іграшка має відповідати віку дитини. Психологи не рекомендують іграшки-страшилки дошкільникам. їхня психіка ще не сформувалася, дитина погано розрізняє «погано» і «добре».

Тому, перш ніж купити іграшку, серйозно замисліться над тим, яке вона несе педагогічне й психологічне навантаження. Чого навчить і які почуття збудить? Який соціальний досвід може засвоїти дитина, граючи в подібні іграшки? Чи не порушується при цьому логічний ланцюжок «суспільство — іграшка — дитина»? Під час вибору іграшки врахуйте такі критерії, зокрема:

  • відповідність інтересам самої дитини — дорослих привертає зовнішня краса, багатство, складність деталей або значення для розвитку; у дітей інші пріоритети — схожа на улюбленого героя, така ж є у друга тощо;
  • можливість що-небудь з нею робити — розбирати, пересувати тощо;
  • різноманітність форм активності — що більше іграшка завершена, то менше простору для творчості;
  • самостійність ігрових дій — іграшки-за гадки, матрьошки, пірамідки;
  • естетичний аспект — іграшка має викликати гуманні почуття, для неї неприпустимі якості, які стимулюють асоціальні дії, насильство, жорстокість, агресія.

Граючи з іграшками, дитина приміряє на себе різні ролі, які потім випробовує в житті. Тож варто добирати іграшки, забавляючись з якими дитина уподобала б роль доброї, турботливої, благородної людини.

 

ДИТЯЧІ СТРАХИ

Часто батьки стурбовані проявами дитячих страхів. Ці страхи характерні для певного віку і є показником повноцінного розвитку емоційної сфери дитини. Для здорового, нормально розвиненого малюка переляк і страх – природна реакція, що проявляється в процесі пізнання оточуючого світу. В дошкільному віці страхи виникають частіше, ніж у подальші роки. Для кожного віку характерні свої страхи.

  • У 3 роки з’являється страх перед покаранням
  • Від 3 до 5 років багато хто з дітей боїться казкових персонажів (частіше Бабу Ягу, Кощія, уявних „монстрів”), болю, неочікуваних звуків, води, транспорту, самотності, темряви і замкнутого простору.
  • У 6 років інколи з’являється страх смерті (власної та батьків), він проявляється не прямо, а в боязні нападів, пожеж, стихій.

Дошкільники дуже чуттєво реагують на конфлікти в родині – це посилює страхи. Нерідко страхи проявляються при хворобах когось із дорослих в сім’ї, операціях.

Перераховані страхи мають тимчасовий, перехідний, віковий характер, з ними не треба боротися, просто підтримуйте і заспокоюйте малюка, приймаючи таку особливість його психічного розвитку. Однак бувають інші страхи, що називаються невротичними. В їх основі – психічна травма, невміння дорослого впоратися з віковими проблемами дитини, жорстокість у відносинах, конфлікти у сім’ї, висока тривожність у батьків. Такі страхи самі не проходять, необхідна допомога спеціалістів (психолога, психотерапевта), зміна стилю виховання. Допомагають подолати страхи ігрові методики-корекції: малювання страхів; складання казкових історій з доброю кінцівкою і програвання їх у сім’ї.
Якщо в дитини неспокійний сон з жахіттями, їй важко засинати, у неї занижена самооцінка, це означає, що дитина чогось боїться.

Як уникнути виникнення й закріплення страхів:

  • Ніколи не зачиняйте малюка в темній незнайомій кімнаті.
  • Не залякуйте дитину (віддам чужій тітці, прийде Баба Яга і забере тебе, не підходь, собака вкусить тощо).
  • Перетворюйте злих героїв на добрих (вигадуйте казки – як Баба Яга стала хорошою, як павучок допоміг дівчинці вийти з лісу…).
  • Не перенавантажуйте фантазію дитини: іграшки мають відповідати віку, виключіть з дитячого перегляду агресивні фільми та мультфільми, обережно відбирайте книги для читання (у 3 роки дитина може злякатися вовка з „Червоної Шапочки”, а 2-річному малюкові ні до чого купувати робота зі зброєю чи крокодила з роззявленою пащею).
  • Заздалегідь готуйте дитину до садочка і школи.
  • Підвищуйте самооцінку малюка.
    • Подолайте власні страхи (перед транспортом, ліфтом, собакою тощо) і не заражайте ними дітей.
  • Враховуйте, що більш за все схильні до розвитку страхів емоційно-чуттєві та  вразливі діти, а також діти, у яких дуже добре розвинена уява.
  • Заохочуйте розвиток самостійності, нехай малюк відчує, що він багато вміє, багато знає. 

Як допомогти дитині впоратися із страхом

У першу чергу, з’ясуйте його причину. Однак робити це треба лише тоді, коли ви дійсно впевнені, що дитина чогось боїться (неспокійний сон, страх темряви, занижена самооцінка). Одним із шляхів до розуміння причини страху малюка може бути його малюнок. Запропонуйте дитині зобразити якусь страшилку. Нехай розкаже, що це за страшилка, звідки узялася, що вона робить. Далі нехай домалює цій страшилці кумедну мордочку, „замкне” її у клітці, задобрить смачненьким або ж покрапає на малюнок водою, щоб він розплився, чи порве його. Так дитина бачитиме можливість впливати на свій страх.

Інші методи подолання страху дитини

  • Уявне тренування, або репетиція. Учіть малюка долати страх за допомогою ігор, програвання ситуацій (боїться лікаря – пограйте в лікарню; темряви – у розвідників), детально відпрацьовуючи різну поведінки. Якщо дитина боїться чогось реального, поясніть їй походження явища.
  • Доведення до абсурду. Запропонуйте дитині зображати тривогу, страх в абсолютно невідповідних ситуаціях. У результаті тривожність зменшується – малюк спостерігає свої емоції ніби збоку.
  • Виконання ролі. Дитині пропонують обрати будь-який приклад для наслідування – реальну людину або кіногероя – і намагатися діяти „як він”. Цей прийом дає малюку можливість, діючи ніби від імені свого героя, почуватися впевненіше у складних ситуаціях.
  • Приємний спогад. У тривожній для дитини ситуації запропонуйте згадати той момент, коли вона відчувала спокій.
  • Танець. Покращує психологічне самопочуття через самовираження в експресивних рухах, усвідомлення мови власного тіла.
  • Терапевтичні метафори. Діти люблять фантазувати. Скористайтеся цим – нехай малюк складе казку, в якій він сильний та сміливий. Так дитина ідентифікуватиме себе з героєм, який відчуває ті ж труднощі, що й вона, і з успіхом долає їх. Вдала терапевтична метафора досягає свого ефекту найбільш точним викладенням проблеми малюка, але воно має бути не надто прямим, аби не викликати в дитини почуття незручності, сорому чи спротиву.
  • Іграшка-захисник. На ніч покладіть у ліжечко улюблену іграшку дитини. Може згодитися іграшкова зброя, вона допоможе малюку відчувати себе впевненіше (дасть змогу „захищатися”). 

Подолання страхів потребує підтримки батьків. За страхи не можна карати, сварити чи соромити. Будьте терплячі до дитини і пам’ятайте, що ваше завдання – витіснити з її душі страх. Залишати його там не можна, бо у майбутньому це може призвести до проблем (неврози, підвищена тривожність, роздратованість, некомунікабельність). Виростити щасливу дитину – цілком у ваших силах.

Прийоми, що полегшують дитині ранкові прощання

  • Навчіться прощатися з дитиною швидко. Не затягуйте розставання. Інакше малюк відчує ваше занепокоєння і йому буде ще складніше заспокоїтися.
  • Покладіть малюку до кишеньки яку-небудь пам’ятну річ, що нагадуватиме про вас, як сильно ви його любите.
  • Ніколи не намагайтеся «вислизнути» непомітно від дитини, якщо хочете, щоб вона вам довіряла.
  • Вигадайте забавний ритуал прощання й строго дотримуйтеся його, наприклад завжди цілуйте дитину в щічку, а потім ніжно потріться носиками або що-небудь подібне.
  • Не намагайтеся підкупити дитину, щоб вона залишилася у дитячому садку за нову іграшку.
  • Чітко дайте дитині зрозуміти, що хоч би які істерики вона влаштовувала, їй все одно доведеться йти до дитячого садка. Якщо ви хоч раз піддастеся дитині, надалі вам буде вже набагато складніше впоратися з її вередуваннями й слізьми.

ЯК ЗРОБИТИ ДОРОГУ ДО ДИТСАДКА
ВЕСЕЛОЮ І ЦІКАВОЮ?

  • Вранці батьки поспішають на роботу, а дітям зовсім не хочеться нікуди йти… Як же зробити дорогу до дитячого садка веселою і цікавою – і для дітей, і для дорослих?
  • Якщо у дитини кепський настрій – розкажіть їй казку або вигадану оповідку про подорожі гномиків, про те, як зайчик, хом’ячок, лисенятко ходили до школи через небезпечний ліс абощо.
  • Фантазуйте! Дитина зацікавившись, може продовжити розпочату вами історію. Це не лише розвеселить її, а й допоможе розвиткові її уяви та мовлення.
  • Повторюйте вивчені з дитиною віршики, співайте пісеньки або пограйте з  нею в «Буріме»: нехай вона скаже два слова, що закінчуються на співзвучний склад, а ви придумайте рядки, в яких ці слова римуються. Потім навпаки – ви загадуєте, а дитина римує. Скажімо «бджілка» – «квітка»: «Пролетіла бджілка і зраділа квітка».
  • Можна також вигадувати разом з дітьми загадки. Наприклад, «Руда, хитра…(не відгадав – продовжуйте далі) живе в лісі за зайцями ганяється».
    І нехай спочатку це буде не дуже образно й складно – але ж весело!

Дитячі хитрощі

 

Чи помічали Ви, що не можете встояти перед дитячим проханням? Наприклад…

«Мам, ще 5 хвилин» Незалежно від того, стосується це гри, перегляду мультфільмів чи чогось іншого, ці 5 хвилин здебільшого затягуються на годину-дві. А тут вже і пора спати, а ще купа справ.

 Щоб впоратися із цими вмовляннями вам потрібно: по-перше, сила волі. Саме так. Зберіть усю силу волі докупи і відмовте дитині. По-друге, і ви, і малюк повинні дотримуватись режиму дня (обідати не під час вечері і лягати спати не опівночі).  Чудовий варіант – використання будильника, як сигналу, що потрібно завершувати гру і переходити до інших справ.

1. «А мені мама дозволила (ну або тато)». Ця відмовка чудово підходить під час розмови з кимось іншим із батьків, з бабусею чи нянею. Особливо, коли мами немає вдома. За допомогою цих слів діти умудряються з’їдати по п’ять порцій морозива на день та гуляти без шапки. А дорослі вірять малюку.

 Запам’ятайте, завжди потрібно перевіряти, чи дозволила мама з’їсти дитині коробку цукерок, якщо ви не певні в цьому самі.  Особливо будьте уважними до усіх питань дитини, коли зайняті чимось іншим. Адже у такі моменти ці маленькі хитруни і мають найбільший шанс отримати вашу байдужу, але вже ж позитивну відповідь «угу»; а ви про це навіть не згадаєте.

2. «Щось мені недобре». Часто у дітей трапляються раптові болі в животі, голові, вусі чи ще десь, саме в той момент, коли ви ось-ось збираєтесь розпочати чергову виховну годину. Звісно, тут жодна мама не зможе встояти, вона вже готова пробачити усі шкоди, а дитина отримує максимальну турботу. У такому випадку залишається лише сподіватися, що тривога хибна.

3. «Я більше так ніколи не буду». Звісно буде. Можливо з іншими людьми, в інших умовах, але буде. Вам залишається лише пробачити та пам’ятати, що і в нашому житті було стільки ж «ніколи».

4. «Воно само!» Як часто ви чуєте такі відмовки? Звісно ж, чашки самі стрибають на підлогу і б’ються, а штани вилазять на дерева, щоб подертися. Тут головне правило – змусити дитину говорити правду та відчувати свою відповідальність за скояне. Нехай сам прибирає, зашиває (звісно під наглядом дорослих). Може навіть походити кілька днів у дірявих штанах вдома. Правда – понад усе!

5. Подібна відповідь «Я не винен». Винен. Малюк повинен навчитися визнавати свою провину і брати на себе відповідальність за власні вчинки. Говоріть про це, запевніть, наприклад, що покарання буде меншим.

6. «А можна ще казку?» Або «попити води? А ще я голодний». «А може полежимо поруч?» Ось низка прохань дитини, яка активно не хоче лягати спати. Тут потрібно теж зберігати режим. Ви, приміром, можете обмежити цей час однією оповідкою або кількома хвилинами для розмов на будь-яку тему. Час вийшов, казка закінчилась, – пора спати, і ніяких «але».

7. «Купи мені це, а я взамін… Нічого не попрошу більше ніколи, завжди гарно вчитимусь, прибиратиму, в космос полечу…» Запам’ятайте, в дітей поняття «ніколи» та «завжди» можуть тривати один день. Тож не вірте цим обіцянкам та провокаціям. Задля бажаного, діти готові обіцяти будь-що, але чи дотримають обіцянку?

8. «А у Павла є такі…» Типове порівняння, яке зачіпає відразу кілька струн батьківської душі. По-перше, чим ваша дитина гірше, ніж Павло. По-друге, якщо вони купили, то мабуть, це потрібна річ. По-третє, врешті, можна втішити дитину. І ось, лише кілька хвилин, і у вашому кошику вже купа непотрібних іграшок. Що з цим робити? Відповідь одна: ігноруйте і не забувайте, що й ви маєте свою голову на плечах, тож не потрібно рівнятися на когось чи коритися тенденціям моди, а передовсім думати про користь для своєї дитини.

9. «Ти найкраща/найкрасивіша найдобріша» і так далі в світі, – ще одна фраза, яка розтопить будь-яке мамине серце. А ще це чудова хитрість, щоб виманити у батьків додаткову іграшку, щось смачненьке чи більші кишенькові гроші. Звісно, такі слова вам приємні. Але візьміть себе в руки, пригорніть свого малюка, скажіть, як раді, що він у вас такий чуйний і… все.

10. «Я від вас піду». Так часто може сказати ображений малюк, у своїй уяві пакуючи одяг та втікаючи через вікно. Звісно, нікуди він не піде. Але це ще не кінець. Вам, батькам, потрібно поставити себе на місце дитини, якій, швидше за все, просто бракує уваги. Проговоріть із нею, дізнайтесь, що насправді її хвилює.

11. І останнє, але мабуть найчастіше: «Ну будь-ласочкаааааа». Ці крики можна задовольнити, лише давши дитині те, чого вона хоче. Принаймні так думає значна частина батьків. Насправді можна спробувати переключити увагу дитини на інші речі, зацікавити чимось ще.

Та найдієвіший спосіб впливу на батьків – дитячий плач. Дитячий плач буває різний: є плач – запит про допомогу, є чесний плач-страждання (щирий, справжній плач), а буває – маніпулятивний, зроблений дитиною для… Для чого?

Спочатку дві основні мети маніпулятивного плачу – привернути до себе увагу або щоб від вас чогось досягти (дати, купити, дозволити…).  Пізніше, коли у дитини вибудовуються стосунки з батьками, причинами маніпулятивного плачу стають уникання невдачі, залучення уваги тощо.

Зовні маніпулятивний плач може звучати дуже різноманітно. Як засіб тиску, маніпулятивний плач може бути адресним силовим ором, адресними нещасними сльозами (гра на жалість) та безадресної істерики..

Що є передумовами маніпулятивного плачу, чому діти починають це практикувати?

Бувають діти, з народження схильні до маніпулятивного плачу (діти-маніпулятори), однак частіше діти привчаються до такого плачу, якщо батьки створюють для цього умови, тим більше, якщо подібну ситуацію провокують. Чому діти починають маніпулювати батьками? Основних причин дві: неприпустима батьківська слабкість, коли батьки не витримують випробування на міцність, або надмірна батьківська жорсткість без гнучкості: з батьками по-хорошому домовитися не вдається, тоді навіть нормальні діти частіше звичайного пробують використовувати силове рішення, тиск на батьків своїм плачем.

 

Як відрізнити манупуляцію плачемо від чесної прохання, коли дитині хочеться так, що він навіть може заплакати? Так само, як ми відрізняємо інтонації прохання від інтонації вимоги. Навіть у проханні плачем, дитина не тисне і не наполягає. Вона привернула вашу увагу, сказала чого хоче від вас, навіть поплакала, але дитина знає, що в цьому питанні головні батьки. Якщо ж дитина на “чесні переговори” не йде і тисне на батьків до тих пір, поки не отримає бажане – це маніпулятивний плач.

Як реагувати на маніпуляцію плачем?

Як на звичайну помилкову поведінку. Ваші основні правила: спокій, твердість, формат і позитивні інструкції.

Спокій. Не піддавайтеся першої хвилі емоцій і відповідайте вашій дитині тільки після того, як ви візьмете себе в руки і заспокоїтеся. До речі, ще раз подумайте: це чесний плач чи маніпуляція?

Твердість. Якщо ви піддаєтеся дитині, це тільки зміцнює її звичку плакати. Якщо ви впевнені, що плач дитини – маніпулятивний, ваші відповіді “так” і “ні” мають бути остаточними. Якщо ви сказали “ні”, значить, так тому і бути, ви повинні твердо стояти на своєму і не міняти свою думку.

Формат. Привчайте дітей до формату дорослої поведінки. Не вгадуйте, що діти хочуть від вас своїм плачем. Нехай вони засвоять: поки вони плачуть – ви їх не розумієте. Ви можете зрозуміти, що вони хочуть, коли вони ясно скажуть, що вони хочуть.

Позитивні інструкції. Фрази “перестань плакати” або “не плач” зазвичай не працюють, краще працюють позитивні інструкції. Не кажіть, що не треба робити, кажіть що робити потрібно. Наприклад, дитину можна привчити до фрази: “Ти хочеш поплакати, виплакатися? Ну, добре. Тільки в цій кімнаті плакати не треба, ти плачеш голосно, це всім заважає. Підемо, в сусідній кімнаті є спеціальний кут, де плакати можна. Ти постоїш там і поплачешь. Як все виплачешь, заспокоїшся, так і приходь до нас. Підемо.

А якщо це істерика, то ви, мабуть, щось упустили. Нічого, все можна виправити.

Діти іноді влаштовують істерики: падають на підлогу, стукає руками і ногами, руйнують все навколо. Звідки це і що з цим робити?

Непослух і істерики бувають віковими симптомами, іноді – сигналами про те, що дитина втомилася або захворів, а частіше всього – це перевірка дитиною батьківського стійкості, проба сил: “А чи можна, батьки, вас не слухатися?”. Зазвичай діти починають істерики, підглядівши, як це робиться у інших дітей, після чого пробують істерику на своїх батьків. Якщо батьки істерику дозволяють і своїми діями її підкріплюють, дитина починає істерику активно використовувати.

Як боротися з істериками і де взяти нерви, щоб витримати плач дитини? Відповіді прості: не дозволяти істерики з самого початку. Пам’ятати, що істерика – це емоція, а це, в свою чергу – тільки подача сигналу ключовим особам з метою донесення інформації до них. З іншого боку, підказуйте дитині, як можна домагатися свого без плачу, а саме навчаєте його звертатися з проханням.

Чарівна формула: “Коли ти плачеш і кричиш, я тебе не розумію. Скажи спокійно, що ти хочеш?”

Якщо дитина змогла припинити плач і попросила вас спокійно, по можливості підіть йому назустріч, правильні дії дитини слід винагороджувати. Важливо, що якщо здорова дитина отримує все те, що йому дійсно потрібно, він вимагає менше того, що йому просто хочеться.

 

Як підготувати дитину до відвідування дитячого садка?

Дитина іде до дитячого садочка. Напевно, немає батьків, які б не хотіли, щоб цей етап пройшов легко, спокійно, щоб малюк з задоволенням і без криків відразу ж пішов до дитсадка. Але так буває досить рідко. Частіше діти перших кілька днів чи тижнів плачуть, не хочуть відпускати маму. І в цьому немає нічого незвичного. Для дитини початок відвідування садочка — це стрес. І наше з вами завдання пом’якшити його настільки, щоб він пройшов непомітно і без неприємних наслідків. Тому пропонуємо вам 14 правил для батьків, щоб адаптація дитини пройшла якомога легше і швидше.

  1. За тиждень-два привчити дитину до режиму, який встановлено в садочку і ввести в раціон дитини страви, які готують в садочку. Таким чином на 2 стресових моменти стане менше. Дитина повинна звикнути прокидатися зранку (наприклад, о 7:00), спати вдень, снідати і обідати приблизно в той же час, що і в садочку. Тоді їй буде легше звикати до умов садка.
  2. Навички самообслуговування. Навчіть малюка одягатися, роздягатися, їсти ложкою, відучіть від одноразових підгузків. Важливо, щоб дитина хотіла і пробувала самостійно одягатись чи їсти, а також вміла попросити про допомогу. Тоді вона комфортніше і впевненіше почуватиметься серед однолітків, серед яких знайдуться ті, що вміють робити це самостійно.
  3. Сформувати позитивну установку на садочок. Це дуже важливий пункт! Ніколи не лякайте дитину садочком. Такі фрази, як: “Заспокойся, бо відведу в садок”, “От підеш в садочок — побачиш!” здатні сформувати у дитини установку на те, що в садочку погано і його варто уникати всіма силами. Не використовуйте фрази, які містять негатив джля дитини (“А в садочку тобі доведеться таке їсти!”, “От підеш в садочок, а там мусово ділитися з дітками!”. Розповідайте дитині про садочок, гуляйте біля нього, спостерігайте за дітьми на майданчику в дитячому садку, коментуючи все, що побачили.
  4. Не обманюйте дитину! Говоріть так, як є. Не варто дуже розхвалювати садочок, щоб потім у дитини не було розчарування. “Так, ти прийдеш в групу, а там багато діток. Спочатку ти нікого не знатимеш, але вихователька допоможе подружитись і вам буде весело!”. “Так, тобі доведеться бути в садочку без мами, я теж буду сумувати за тобою, але ввечері я обов’язково за тобою прийду!” — ось так краще розмовляти з дитиною.
  5. Навчіть дитину відпускати маму, гратися самій іграшками. Звичайно, не у всіх є така можливість, але добре, якщо у дитини є регулярний досвід того, що мама відлучається на декілька годин, а малюк тим часом залишається з татом, бабусею, нянею… Діти, які ніколи не розлучалися з мамою, так само, як і ті, у яких був невдалий досвід такого розлучення, можуть довше адаптовуватися до дитячого садочка.
  6. Навички спілкування. Покажіть дитині, як ділитися іграшками, як просити іграшку, як звертатися до дорослих. Ці навички пригодяться їй в групі дитсадка буквально з першого ж дня. Для підготовки дитини до дитсадка, відвідуйте групи раннього розвитку, хоча б для того, щоб дитина звикла до дитячого колективу, занять і необхідності слухати і чути дорослого.
  7. Спілкуйтеся з вихователями з повагою і доброзичливо. Дитина дуже уважно слідкує за вашими емоціями, реакціями, поведінкою. Таким чином, вона ставиться до інших людей так, як ви ставитесь до них, вона переймає ваше ставлення. Тому, прийшовши в дитячий садок вперше, дитина повинна відчути і зрозуміти, що вихователь — це “добра тьотя”, бо мама з нею привітна, спокійна і доброзичлива.
  8. Обов’язково прощайтесь, не тікайте, залишаючи дитину. Це стосується не тільки дитячого садка, але і будь-яких моментів розлучення. Дитині набагато легше зрозуміти, що мама іде і скоро повернеться, ніж збагнути, куди мама раптово поділася. В останньому випадку діти починають придумувати, що мама покинула їх і більше ніколи не повернеться. Тоді починаються сльози, переживання, істерики, небажання відпускати маму ні на секундочку.
  9. Не порушуйте звички на перших порах, навіть погані (смоктання пальця, соски і т.п.) Якщо ваш малюк смокче соску, палець чи має ще якусь звичку, не намагайтесь відучити від неї паралельно з вступом до днз. Так ви додаєте ще один стрес вашій дитині. Зачекайте поки дитина адаптується до садочка, тоді займіться звичками. Або ще краще, відучіть від звички заздалегідь, ще до початку відвідування дитсадка.
  10. Дитині більше уваги, тепла, ласки. Малюку, який почав ходити в дитсадок, приділяйте більше уваги, тепла, ласки, більше обіймайте, демонструйте свою любов, більше часу проводьте разом. Таким чином ви компенсуєте ту нестачу мами протягом дня і ще раз переконуєте, що мама продовжує любити, а не покидає в садочку, бо більше не любить.
  11. Якщо дитині важко розлучатися з мамою, нехай відводить до дитсадка тато, бабуся чи ще хтось. Хоча б на перших порах.
  12. Пам’ятайте, ДИТИНА ВІДЧУВАЄ ВАШУ ТРИВОГУ! Тому стояння під дверима групи і прислухання до того, що там відбувається, ходіння навколо садочка і “заглядання у вікна” ні до чого хорошого не приведе. Дитина, котра відчуває мамину тривогу чи страх, починає сама боятися і думати, що в садку з нею може трапитися щось неприємне. Для такої дитини період адаптації може не закінчуватися дуже довго — поки мама не заспокоїться і не відпустить свої переживання.
  13. Приймати почуття дитини. Виключити нотації, переконання… Якщо дитина плаче в садку, сумує за мамою, ніколи не заперечуйте її почуття, не немагайтесь зразу ж переконати, що ці почуття марні. Просто прийміть їх, покажіть, що ви розумієте, що це нормально так відчувати. Скажіть: “Так, я бачу, ти дуже сумував / сумувала!” “Тобі було страшно, сумно…”  

Картинки по запросу адаптація до днз

Вплив бабусь і дідусів на виховання дитини

Бабусі і дідусі – важливі і найближчі родичі в кожній родині. Більш того, життєвий досвід і турбота старшого покоління завжди необхідна сучасним молодим батькам. Чи можна дозволяти бабусям втручатися у виховання дітей і як зробити клімат в сім’ї сприятливим? Це важливі питання, що хвилюють багато родин. Адже, існує маса ситуацій, коли мама і тато просто не мають вільного часу через роботу, відрядження або інших важливих справ. Не важливо, чи живуть батьки разом з бабусями і дідусями, головне те, що ці члени сім’ї мають важливий вплив на дитину і стають частиною її життя

Не дарма в народі кажуть: «діти – це іграшки, а внуки – це діти» і в цьому є частка правди. По справжньому відчути турботу і трепетне відношення можна тільки до онуків. Все тому, що в «свого часу» бабусі і дідусі теж були дуже зайняті роботою і не встигали як слід насолодитися усіма принадами материнства

Якщо відставити убік стереотипи про те, що старше покоління не вміє справлятися з сучасними дітьми, то можна зрозуміти, що без допомоги своїх батьків – ніяк не обійтися

 

 

 

Переваги зв’язку між дитиною і бабусею

Безумовно спілкування з бабусями і дідусями позитивно впливає на дитину. Кожен батько повинен чудово розуміти про важливість регулярних зустрічей, спільних свят і прогулянок. Подібні заняття здатні розвивати соціальні навички дитини і прищеплювати йому любов до сім’ї.

Життєвий досвід бабусі завжди відрізняється своїм стажем, а значить вона вже встигла багато чого побачити на своєму шляху і знає вирішення важливих проблем. Бабуся – перша людина, яка допоможе правильно доглядати за новонародженим малюком і розкриє всі тонкощі материнства.

 

 

Чи можна залишати дитину з бабусею?

Напевно, відповідь на це питання залежить від самої бабусі і її бажання спілкуватися з онуками. Можна з упевненістю сказати, що бабусина турбота трепетна і копітка. Вже хто-хто, а бабуся ніколи не допустить, щоб дитина була голодна, легко одягнена і тинялася без діла. Тому, залишаючи дитину на маму, свекруха або тещу, кожен батько повинен бути впевнений в тому, що малюкові забезпечена гідна розважальна програма і  повний, пиріжків і ватрушок, стіл.

Крім того, орієнтуватися так само потрібно і на свою дитину! Заздалегідь підготуйте малюка до того, що якийсь час йому потрібно буде перебувати з рідними, а не з ними. Поясніть йому, що там його теж люблять і дуже чекають і тоді ніяких проблем не повинно виникати.

Маленькі дітки, які не досягли року і після року, звичайно можуть болісно переносити відсутність мами. Але, як показує практика, таке трапляється тільки перші рази. Чим частіше ви спілкуєтеся з бабусями і дідусями, тим легше будуть ваші розставання. Тому, можна зробити висновок, що дітей залишати з бабусею – можна і навіть потрібно!

 

 

Чому бабусі можуть повчитися у онуків?

Однозначно можна сказати, що спілкуючись з дітьми, кожна людина молодшає. Так, бабусі і дідусі забувають про численні хвороби, коли проводять час з онуками. Постійні гри, цукерки, мультфільми, ляльки та м’ячі здатні змусити літнью людини поглянути на світ дитячими очима і побачити в ньому всю красу життя.

Спостерігаючи за тим, як росте і розвивається дитина, кожна бабуся і дідусь розуміють, що жити хочеться, а значить рано себе «списувати з рахунків».  Спілкування з молодшим поколінням допомагає людям похилого віку передати свій життєвий досвід, розповісти про небезпеки і допомогти подолати труднощі. Діти, як сонячні промінчики, здатні заповнити порожнечу всередині літньої людини і прибрати з душі смуток.

Кожен маленький чоловічок здатний надихати своїх бабусь і дідусів, нагадувати їм кожен день, що вони не самотні і радувати своїми успіхами. Переживаючи свята, події та ігри з дітьми, дорослі начебто б самі занурюються в світ свого дитинства і згадують те, що вже давно забули.

 

 

Які помилки роблять бабусі?

Буває так, що батьки обмежують спілкування дитини з бабусею з певних причин. Все тому, що існує особливий вид бабусь, що вважає за краще тримати все під контролем і «на короткому повідку». Вони вважають, що за краще все тримати в строгості і постійно давати чіткі вказівки: «сідай і їж», «одягни шапку», «не сиди так багато перед телевізором».

Потрібно знати, що підвищене почуття опіки «душить» як самої дитини, так і його батьків. Гіперопіка ніколи не буває корисною і в більшості випадків позбавляє дитину самостійності, приглушаючи в ньому будь-які особистісні позиви. Така бабусина поведінка викликає підвищене почуття тривожності, як у тих, що оточують, так і у самої дитини. Буває і так, що якщо дитина не відчуває себе самостійною, то перестає поважати інших і ставитися до цього легковажно.

Батькам варто завчасно провести бесіду з бабусею про те, що панікувати не можна і що спілкування з дитиною не повинно бути таким. Контролювати правильність або неправильність будь-яких дій малюка повинні лише самі батьки, а бабусі всього лише прикрашають життя дитини своєю любов’ю, турботою і увагою.

 

 

Обов’язки бабусі по відношенню до дитини

Перш за все, головним обов’язком бабусі є постійне спілкування з усіма членами сім’ї: онуками і дітьми. Тільки бабусі і дідусі, як охоронці роду, мають особливий вплив на кожного і здатні бути ініціаторами спільних заходів

Кожна бабуся повинна неодмінно знати всі важливі свята і події в житті дитини. Тому, як увага приділена малюкові в важливий період його життя – неоціненне. На відміну від батьків, бабуся і дідусь можуть стати відмінними друзями дитині на все життя і з ними завжди можна порадитися на ті теми, які не можна відкрити батькам

Будь то свекруха або теща, але будь-яка бабуся повинна всіма можливими способами допомагати своїм дітям і ні в якому разі не псувати з ними відносини. Існує гарна приказка: «ідеальна бабуся любить онуків і поважає дітей», тому важливо знати міру в радах, рекомендаціях і напрямках, які часто старше покоління відпускає своїм дітям

Допомога бабусі не повинна бути нав’язливою і надмірної, одним словом – її не повинно бути багато. Батьки на те і батьки, щоб займати основне і головне місце в житті малюка. Дідусь і бабуся потрібні для того, щоб бути «непомітними» помічниками і завжди простягати руку допомоги в складних ситуаціях

Основною помилкою бабусь є суперництво між собою або між батьками за увагу онуків. Така поведінка здатна викликати у дитини негативну реакцію і повне відсторонення, а в родині виникає розбрат і нерозуміння. Батьківський авторитет завжди повинен бути шанованим бабусями і ніколи не осквернений злим словом

Бути хорошими бабусями і дідусями не складно, якщо того хоче серце. У кожній життєвій ситуації потрібно завжди поважати своїх рідних і не обділяти їх увагою. Спостерігаючи сприятливу атмосферу в сім’ї, діти будуть рости в любові і повазі до старших і завжди будуть прагнути спілкуватися зі своїми родичами.

Важливість мотиваційної готовності до навчання у школі

Мотиваційна готовність дитини до школи відображає її бажання чи небажання вчитися.  Мотиваційна готовність сформована, якщо у дитини є бажання ходити до школи, є прагнення здобувати знання, дізнаватись нове, цікаве, виконувати нову соціальну роль – роль школяра. І тут багато що залежить від батьків першокласника: не варто залякувати малюка школою, фразами подібними до такої: «Ось підеш у школу – там тобі покажуть!» Адже в такому випадку у дитини не буде бажання відвідувати заклад, а майбутнє навчання і сприйматиметься як покарання. Особливо це стосується невпевнених у собі дітей. Потрібно налаштовувати дитину на школу позитивно: «У школі буде цікаво, радісно, ти дізнаєшся багато нового і корисного».

Деякі діти полюбляють зовнішні атрибути школи ( форма, ранці, оцінки тощо), але це не є визначальним для того, щоб дитина гарно навчалася. Для дітей, які в навчанні бачать лише зовнішню привабливість, труднощі виникають від того, що треба змінювати поведінку: сидіти на уроках, робити після школи завдання, ретельно працювати над помилками. Без такої готовності дитина, навіть якщо вона вміє читати і писати, не зможе добре вчитися, оскільки обстановка і правила поведінки в школі будуть для неї тяжкими. Тому мотиваційна готовність –  бажання дитини вчитися, її ставлення до школи і навчання як до серйозної діяльності має велике значення.

Психологами доведено, що в дітей, які не готові до систематичного навчання, важче і довше проходить період адаптації, в них частіше проявляються різноманітні труднощі в навчанні.

Підсумком формування мотивації до навчання є шкільна успішність. А розпочинається її формування у дошкільному віці батьками та вихователями дошкільних закладів.

Як підвищити рівень мотиваційної готовності до навчання?

-читати дітям книги про школу;

-пояснювати правила поведінки в школі;

-грати в рольову гру про школі – дорослий вчитель, а дитина – учень і навпаки;

-ділитися власним досвідом навчання у школі – цікавими історіями, складними ситуаціями та шляхами їх вирішення;

-залучення дідусів і бабусь до шкільної пропаганди. Немає нічого цікавішого, як дізнатися від бабусі, якими школярами були тато й мама;

-хвалити дитину за досягнення успіхів у навчальній діяльності у дошкільному закладі, гуртках, курсах підготовки до школи;

-прогулюючись поряд зі школою, звертати увагу дітей на будівлю закладу, територію, розповідати про навчання у школі.

 

 

Comments are closed.