Сторінка методиста

Літо перед школою

РУХОВІ ВМІННЯ ТА НАВИЧКИ ДИТИНИ – ОДИН ІЗ ОСНОВНИХ ПОКАЗНИКІВ  ЇЇ ФІЗИЧНОГО ЗДОРОВ`Я  (ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ)

Шановні батьки, піклуючись про фізичний розвиток, оздоровлення  вашої дитини вдома  скористуйтеся низкою  наших  порад.

Пам`ятайте:  малорухливий спосіб життя дитини – гіподинамія – дуже шкідливий  для її  здоров`я та розвитку. Рух – це природна потреба дитини. Живий організм може розвиватися лише в русі. Природа подбала, щоб дитина реалізувала  цю потребу, саме тому ми інколи  дивуємся  енергійності дитини, її активності, непосидючості, хоч це  не означає, що дорослі не повинні спрямовувати рухову діяльність дитини, стимулювати її.

  • Привчайте дитину до дотриманим вдома режиму дня, санітарно-гігієнічних та культурно-гігієнічних вимог.
  • Виконуйте щоденно разом з дитиною ранкову гімнастику, проводьте загартувальні процедури, виходьте на прогулянку і проводьте з ними на вулиці рухливі ігри, вправи, розваги. Інтенсивність рухів за 1 хв. на свіжому повітрі для дітей 5 років становить 84 рухи , для 6 років-90.
  • Облаштуйте в квартирі спортивний куточок
  • Розвивайте в дитини вміння виконувати вправи з основних рухів — вправляйте в ходьбі, бігу, стрибках, повзанні, лазінні, утриманні рівноваги, виконанні вправ із м’ячем.
  • Грайте разом з дитиною в рухливі та спортивні ігри, які сприяють розвитку гнучкості, швидкості, спритності, зокрема на свіжому повітрі.
  • Організовуйте у вихідні дні пішохідні прогулянки, туристичні походи.
  • Катайтеся разом з дитиною на санчатах, ковзанах, лижах, велосипедах, роликах ; грайте в бадмінтон, теніс, футбол, баскетбол, хокей, в ігри з м’ячем, стрибайте через скакалку тощо.
  • Плавайте та грайте разом на воді в теплу пору року, а також привчайте дитину приймати літній душ — це сприяє загартовуванню організму та зміцненню нервової системи.
  • Піклуйтеся про забезпечення дитячого організму необхідними вітамінами, зокрема у весняну пору року. Вводьте до щоденного раціону дітей сезонні овочі та фрукти.
  • Беріть участь разом з дитиною у святах, розвагах, Днях здоров’я, які проводять у дитячому садку.

Досить важливо в сім`ї встановити чітке правило щодо тривалості спілкування  з комп’ютером, телевізором,  телефоном, іншими гаджитами ,  якого повинні дотримуватись діти  ( не більше 0, 5 чи 1 години в дошкільному віці).

  І найголовніше:  не забувайте про власний приклад та забезпечення усвідомленої ,  особистісно  прийнятої  мотиваційної  поведінки вашої дитини.

ПАЛИЧКИ-ВИРУЧАЛОЧКИ (для педагогів та батьків)

Освітня діяльність на прогулянці

для дітей середньої та старшої груп (особливо “виручать” під час адаптивного карантину)

Усім відомо, що малюки полюбляють гратися з палицями. Проте більшість дорослих сприймають палицю в руках дитини як потенційну загрозу її здоров’ю і суворо забороняють будь які дії з нею. Перетворити джерело небезпеки на «паличку-виручалочку» допоможуть цікаві вправи, завдання та веселі ігри.

Роботу з формування безпечної поведінки під час ігор з палицями доцільно розпочинати з наймолодшого віку безпосередньо на прогулянці. Бажано підпорядкувати її пізнавальним темам «Дитячі забави», «Літні (весняні, осінні)розваги» або зробити частиною тематичного Тижня безпеки у весняний чи літній період.

Мета. Формувати знання дітей про правила безпечної поведінки на ігровому майданчику, наслідки необачних дій під час ігор з палицями. Навчати малят корисних, цікавих та безпечних ігор зі звичайними палицями. Розширити уявлення про можливості практичного застосування палиць в іграх та різних життєвих ситуаціях; продемонструвати їх поліфункціональність.

Матеріал: палиці, різні за довжиною, товщиною, конфігурацією; мотузки, магнітики, металеві скріпки; ноутбук, репродукції картин В. Маковського «Рибалочки», Р.Дункана «Яблуневий сад».

Хід діяльності

ВПРАВА НА ЗАЛУЧЕННЯ

Вихователька разом з малятами збирає палички та гілки на ігровому майданчику. До зібраних додає свої, раніше заготовлені. Разом розглядають та обстежують палички та гілки.

Запитання до дітей

  • Що ми зібрали?
  • Чим відрізняються палиці й гілки? (Палиці – відділена від дерева й очищена від пагонів частина тонкого стовбура або товстої гілки.)
  • Чи можна гратися з палицями? Чому?

Вихователька. Спробуймо навчитися грати з палицями так, щоб було весело, цікаво, а головне – безпечно. Щоб на перший погляд небезпечна палиця стала для нас паличкою-виручалочкою, влаштуймо для невибагливих паличок і палиць свято.

 

РОЗДИВЛЯЄМОСЬ, СОРТУЄМО, ФАНТАЗУЄМО

Вихователька пропонує дітям для початку розсортувати палиці на довгі й короткі, товсті й тонкі, скласти до картонного ящика палиці із сучками та колючками. Наголошує на тому, що небезпечними палицями, якими можна поранитися, гратися не треба, а для інших можна придумати різні способи застосування, навіть перетворити окремі палички на іграшки. Разом роздивляються палиці, які залишилися, міркують, що з них можна зробити.

Запитання до дітей

  • Яка палиця може стати указкою для екскурсовода?
  • Яка паличка може бути мішалкою? Що нею можна перемішувати?
  • Чи вдасться серед наших паличок знайти таку, яка стане держачком для лопатки?
  • Яку паличку можна запропонувати старенькій бабусі або дідусеві замість ковіньки?
  • Чи є тут паличка, що може стати чарівною?

 

ПАЛИЧКИ-КОНЯЧКИ

Вихователька. Як ви гадаєте, якщо взяти палицю, швидко бігати по майданчику між дітьми і розмахувати нею в різні боки, не зважаючи на тих, хто поряд, палиця буде безпечною? Чому?

Педагогиня вислуховує відповіді дітей і пропонує послухати вірш.

 

Палиця біля дороги лежала,

Самотня лежала вона й сумувала.

Узяв її в руки і раптом вона…

Перетворилася на скакуна!

 

Подивіться на палиці, яку ми зібрали. Які з них можна перетворити на скакунів? (Найдовші).

Вихователька пропонує взяти довгі палиці і «поскакати» на них, як на кониках.

 

ПАЛИЧКИ-МАЛЮВАЛОЧКИ

Вихователька. Як ви гадаєте, якими паличками краще малювати на піску: довгими чи короткими? (Короткими) Спробуймо!

Діти разом із вихователькою малюють лабіринти, доріжки для машин, геометричні фігури, пишуть літери тощо.

Коли в дітей ослабне інтерес до малювання, педагогиня звертає їхню увагу на товщі палиці.

 

ПАЛИЧКИ-СТРИБАЛОЧКИ

Вихователька. Якщо ось такі палиці покласти на певній відстані одну від одної, утвориться доріжка першкод, через яку можна весело пострибати.

Діти стрибають через доріжку перешкод, викладену з палиць.

 

ПАЛИЦІ-МУЗИКИ

Вихователька. А хочете дізнатися, як за допомогою палички зробити з будь-якого предмета музичний інструмент? Звичайнісінька паличка вміє видобувати звуки з будь-чого. Спробуємо?

Вихователька пропонує дітям ударяти паличками по старих шинах, паркану, щаблях драбинки, по землі, асфальту. Звертає увагу на те, що звук щоразу інший. При цьому пояснює, що сильно розмахувати палицями не слід, аби когось чи себе не поранити.

Вихователька. Кому може сподобатись чарівна музика палиць і паличок на ігровому майданчику? (Фантазування дітей: комахам, пісочку в пісочниці, хмаринкам тощо) Як іще в народі називають палицю? (Дрючок, ломака, патик, бук, лозина).

 

ПАЛИЦІ-ЗАБІЯКИ

Вихователька. Палиці, гілочки та лозини полюбляють битися. Але чи самі вони це роблять?

Педагогиня вислуховує міркування дітей, потім читає вірш.

 

Узялась лозина битися

Це не казка, а билиця –

Узялась лозина биться.

Воювала з кропивою,

Із жалючою і злою,

Задиралась з будяками,

Із рогатими жуками,

З білим цапом бородатим,

З гусаком старим цибатим.

Билась, билась – притомилась,

Коло тину прихилилась

Та й питається у Гриця:

  • А коли іще нам биться?

Т. Коломієць

Запитання до дітей

  • Палиця билася сама, чи їй хтось допомагав?
  • У чиїх руках вона була?
  • Може, хтось хоче показати, як палиця воювала з кропивою, з гусаком? (Діти вдають, що лозиною б’ють кущі кропиви, відганяють від себе гусака.)
  • А як вона задиралась із рогатими жуками? (Вихователька пропонує дітям показати дії Гриця за допомогою іграшкового пластмасового жука: обережно доторкнутися лозиною, повернути жука рогами до себе, підштовхнути його, що б він «поповз»).

 

ЧАРІВНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ

Вихователька пропонує «перетворити» палички на корисні речі, заохочуючи дитячу фантазію.

  • На умовну міру: виміряти відстань від пісочниці до паркану, глибину калюжі після дощу, висоту рослини, розміри листя дерев, що ростуть на майданчику.
  • На вудку: ловити уявну рибу з калюжі або (прив’язавши до палиці магніт) «рибок» із металевих скріпок у пісочниці.
  • На прилад для пошуку скарбів: розгрібати пісок, листя і знаходити скарби, попередньо заховані вихователькою.
  • На лопатку: розпушити пісок у пісочниці.
  • На грабельки: згрібати суху траву та листя.
  • На «діставалку»: збити палицею каштан з дерева; дістати м’ячик, іграшку, що закотилася під дитячу гірку.
  • На ключку: взяти паличку обома руками за один кінець, а іншим закочувати м’яч, каштан, шишку, камінець в імпровізовані «ворота».
  • На «ловилку»: спіймати на паличку мураху чи жука-сонечко, роздивитися їх, поспостерігати за тим, як комахи повзають по паличці (хто швидше рухається?), і відпустити їх.

 

ІГРАШКОВО-ПАЛИЧКОВА МАЙСТЕРНЯ

Вихователька  пропонує дітям подумати і виготовити цікаві іграшки з паличок. Наприклад, надягнувши на тоненьку паличку спідничку з тканини чи паперу, перетворити її на балерину, виготовити рамку для фото, пірамідку тощо.

Доцільним буде творче завдання: прикрасити паличку листям з дерев, травичкою, квітами (кульбабка, конюшина, цикорій – згодяться будь-які невибагливі квітучі рослини на майданчику чи в парку) та влаштувати «дефіле паличок-паняночок».

 

ПАЛИЧНА ГЕОМЕТРІЯ

Педагогиня пропонує дітям із паличок і палиць різної довжини, ширини, висоти, знайдених на майданчику, створити казкову Країну геометричних фігур. Порівняти фігури, полічити їх.

 

З палицями грайте – про безпеку пам’ятайте

ДІТЯМ

  • Не можна битися палицями.
  • Не можна вимахувати палицями перед обличчям, як власним, так і друзів.
  • Не варто підкидати палицю над головою.
  • Розмахуючи палицею для кидка, слід переконатися, що вона нікого не зачепить.
  • Якщо хочеться помахати палицею, треба знайти на майданчику вільне місце, щоб нікого випадково не зачепити і не поранити.
  • Для ігор треба обирати безпечні палиці – без сучків, колючок та гострих кінців.
  • Не можна брати палички до рота, пхати у вуха тощо.
  • У лісі чи в саду слід бути обережними, адже гострими гілками можна поранити обличчя, очі. Для ігор треба обирати галявини без дерев та кущів.

БАТЬКАМ та ПЕДАГОГАМ

  • Для прогулянок у природі обирайте місця, вільні від кущів та чагарників.
  • Не забороняйте малятам бавитися з палицями.
  • Вчасно нагадуйте дітям правила безпечної гри з палицями.
  • Навчіть малюків придумувати цікаві та безпечні ігри з паличками та палицями.
  • Навчіть вибирати для ігор безпечні палиці, без сучків, шипів, колючок, гострих кінців.
  • Граючи з дітьми: ставте різні запитання, обговорюйте можливі варіанти ігор, пропонуйте цікаві ідеї.

Організація освітнього процесу в період адаптивного карантину

 


          Секрети вдалого спостереження з дітьми влітку

Літо — чудова пора для ознайомлення з навколишнім світом. Цілими днями можна гуляти з дітьми на свіжому повітрі та спілкуватися з природою. Багато відкриттів можуть принести прості спостереження на прогулянці з дитиною. Треба лише вміти споглядати навколишній світ за принципом «дивовижне поруч». Тож як навчити дітей спостерігати?

Дотримуйтеся структури

Дітям дошкільного віку складно залишатися довго на одному місці й тривалий час концентрувати увагу. Тому для спостереження оберіть об’єкт, який їх зацікавить. Покажіть, як на основі запитання, проблеми або завдання можна сформулювати мету спостереження, визначити план дій, а після власне спостереження зробити висновок. Щоб дошкільники вчилися спостерігати самостійно, під час організованих спостережень дотримуйтеся чітко визначеної структури: під час спостереження проговорюйте, яку частину запланованої роботи виконали, пояснюйте значення окремих дій, навчайте дітей коментувати перехід від одного етапу пізнавального циклу до іншого. Завдяки такій структурі діти навчаться усвідомлено спостерігати за об’єктами навколишнього світу як під час освітнього процесу, так і в повсякденному житті.

Враховуйте вікові особливості

Спостереженню як методу належить особлива роль у пізнанні дітьми природи, оскільки він базується на чуттєвому сприйманні, забезпечує живий контакт дітей з реальними об’єктами та явищами природи, у результаті чого в них розвивається пізнавальний інтерес і формуються навички фіксування результатів спостережень різними способами.

Діти молодшого/середнього  дошкільного віку охоче спостерігають за яскравими, рухомими об’єктами, особливо цікавий для них тваринний світ. Діти 3—4 років здатні під час спостережень виявити найяскравіші властивості об’єктів.

Діти старшого дошкільного віку здатні визначати відмінні об’єкти спостереження, порівнювати їх між собою. Тому запропонуйте на основі елементарного ігрового або практичного завдання визначити мету спостереження та відобразити об’єкт природи через образотворчу діяльність.

Проводьте з п’ятирічними дітьми цикли спостережень. Під час них необхідно сформувати уявлення про розвиток тварин та рослин, особливості їхнього життя в різних сезонах, про взаємозв’язки у природі. У цей період діти починають орієнтуватися на пізнавальні результати спостереження, тому пропонуйте їм формулювати результати відповідно до поставленої мети. Спонукайте старших дошкільників до самостійної пізнавально-дослідницької діяльності.

Об’єкти для спостережень влітку:

  • отруйні рослини, гриби як потенційно небезпечні;
  • трави, кущі, дерева та процес їхнього розвитку;
  • звірі, птахи, комахи та їхня поведінка;
  • природні явища та погодні умови.

Встановлюйте взаємов’язки та робіть висновки

Формуйте в дітей уміння порівнювати, зіставляти, аналізувати та виявляти взаємозв’язки у природі. Використовуйте для цього порівняльні спостереження. Для них характерна наявність одразу двох-трьох об’єктів або явищ, станів того самого об’єкта в різний час, які необхідно порівняти. Цей різновид спостереження дає змогу дітям виявити відмінні та схожі риси об’єктів спостереження, особливості росту й розвитку рослин, тварин, сезонні зміни у природі тощо.

Пограйте з дітьми у гру «Що було, а що стало». Кожному гравцю запропонуйте обрати власний природний об’єкт і поспостерігати за ним протягом певного часу. Ним може бути гілка дерева, клумба, кущ, мурашник тощо. За результатами спостереження необхідно розповісти, що було на цьому місці взимку/навесні/восени та що можна побачити тут зараз. Результати спостережень фіксуйте за допомогою фотографій і малюнків. Спонукайте дітей розповідати про результати спостереження за допомогою мовленнєвої конструкції «Взимку…, а влітку…».

Під час спостережень навчайте дітей встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, взаємозв’язки у природі, зіставляти факти, відновлювати цілісну картину за окремими фрагментами тощо.

Ознайомте дітей із правилами

Спостереження не передбачає контакту спостерігача з об’єктом дослідження. Однак якщо не знати базових правил безпечної для природи і людини поведінки, можна зіткнутися з проблемними ситуаціями. Тому на початку спостереження ознайомте дітей з основними правилами.

Заохочуйте дітей під час спостережень дотримуватися правил:
• обирай для спостережень зручне місце;
• знаходь цікаві об’єкти на території дитячого садка;
• дотримуйся дистанції з об’єктами спостереження;
• поводься з об’єктами спостереження обережно;
• зберігай спокій та не заважай іншим тощо.

Формулюйте правила так, щоб вони містили позитивні та чіткі вказівки до дії. У кожній конкретній ситуації загальні правила можуть мати доповнення. Наприклад: «Під час спостереження за птахами в період гніздування дотримуйтеся тиші».

Старших дошкільників навчайте працювати в команді — розподіляти обов’язки, вступати в діалог, обговорювати план та умови проведення спостереження, підбивати підсумки тощо. Для цього заохочуйте їх встановлювати правила самостійно, наприклад: домовлятися та приходити до спільного рішення, висловлювати власну думку та слухати інших, використовувати слова ввічливості тощо.

Фіксуйте результати

Щоб діти ліпше запам’ятовували інформацію та використовували її в повсякденному житті, фіксуйте разом із ними результати спостережень. Використовуйте для цього виражальні засоби різних видів мистецтва, які збагатять сприймання дітей і навчать їх передавати свої враження від спілкування з природою.

Як допомогти дітям зафіксувати результати спостережень:

  • застосовуйте прийоми, методи та форми роботи, які допоможуть дітям осмислити побачене, систематизувати інформацію;
  • ставте допоміжні запитання, які дадуть змогу дітям охарактеризувати відкритий ними факт, установити взаємозв’язки та підбити підсумки;
  • складайте разом із дітьми короткі розповіді за результатами спостережень;
  • заохочуйте дітей робити замальовки, складати схеми, моделі досліджуваного об’єкта або явища;
  • використовуйте картки із зображенням об’єктів спостережень, щоденники довготривалих спостережень.

Один із ефективних способів фіксації результатів спостереження з дітьми дошкільного віку — спеціально підготовлені картки. Це можуть бути різні зображення, схеми, які допоможуть зафіксувати пізнавально-дослідницьку діяльність, унаочнити та систематизувати отриману інформацію. Цей спосіб оформлення результатів дасть змогу дітям пригадати приємні хвилини спілкування з природою, однолітками і дорослими, згадати відкриття, які вони зробили під час спостережень.

 

Спостереження як найважливіше джерело знань про природу сприяє розвитку в дітей важливого вміння — дивитися та бачити. Тож розвивайте в дошкільників спостережливість, допитливість, уміння порівнювати й аналізувати, встановлювати взаємозв’язки й робити висновки. Навчайте їх спілкуватися з природою та формуйте в них цікавість до спостережень.

 

ЗАХОДИ ДО ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ТИЖНЯ ПРАВА В ДОШКІЛЬНОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ (скачати)

Дитсадок і нова українська школа:

ЯК ПІДГОТУВАТИ ДИТИНУ ДО ШКОЛИ?

Поради батькам майбутніх першокласників

 

Вступ до школи – бентежний момент і ДЛЯ ДИТИНИ, і ДЛЯ її батьків. Як його полегшити і як підготувати дошкільника до нового життєвого етапу? Замість примусового навчання читання, “напаковування” теоретичними знаннями приділіть увагу важливішим речам. Скористайтеся рекомендаціями вчителя Нової української школи.

ГОЛОВНЕ – ВЧАСНО ПОЧАТИ

Коли дитині виповниться п’ять років, зверніться по консультацію до спеціалістів: психолога, логопеда, невролога. Вони про­ведуть профілактичний огляд і встановлять рівень її готовності (соціальної, фізіологічної, психологічної) до навчання в школі. За по­треби фахівці допоможуть вам вчасно на­дати маляті допомогу і подолати проблеми.

СФОРМУЙТЕ В ДИТИНИ ПОЗИТИВНУ МОТИВАЦІЮ

Не залякуйте малюка школою, навчан­ням, учителем, а навпаки, створюйте їх  по­зитивні образи. Запросіть друзів сина чи доні в гості й запропонуйте їм рольові ігри, у яких діти зможуть спробувати себе в ролі вчителя, учня, бешкетного однокласника (“Урок”, “На перерві”, “Я — школяр”). Це допоможе їм “відчути на смак” шкільне життя, вчитися знаходити спільну мову, набувати навички

ПОЗНАЙОМТЕ МАЙБУТНЬОГО ПЕРШАЧКА З УЧИТЕЛЕМ ТА ШКОЛОЮ

Влаштуйте екскурсію до школи, погуляй­те шкільним подвір’ям, організуйте зустріч із майбутнім учителем. Так дитина уникне стресу від великої кількості нових вражень і змін.

 

ГОТУЙТЕСЯ РАЗОМ ДО НОВОГО РОЗПОРЯДКУ ДНЯ

Десь за місяць до початку шкільного на­вчання починайте привчати дитину лягати і прокидатися раніше (щодня на 5-10хв). У дитячій кімнаті поставте годинник і вчіть сина чи доню ним користуватися, регламен­туючи час на виконання різних завдань.

 

ДОМОВТЕСЯ З ДИТИНОЮ ПРО ЇЇ ДОМАШНІ ОБОВ’ЯЗКИ

Формуйте в дитини навички самообслуговування й виконання різних домашніх справ. Не робіть за неї те, що вона може зробити сама. Разом обговоріть, які обов’язки вона готова взяти на себе. Спочатку виконуйте їх разом (прибирання, готування їжі, годування тваринок, ігри з молодшими братиками/сестричками тощо), а потім довірте їх дитині. Так вона навчиться бути відповідальною і самостійною.

 

РОЗВИВАЙТЕ ДРІБНУ МОТОРИКУ

Для цього використовуйте ліплення, роботу з папером та ножицями, розфарбовування, штрихування, викладання мозаїки, складання пазлів, конструювання, ігри з ґудзиками, намистинками тощо.

 

РОЗВИВАЙТЕ КМІТЛИВІСТЬ, МИСЛЕННЯ

Залучайте дитину до гри в шахи, до складання пазлів, до роботи з конструкором і танграмом. Це розвиває логічне мислення, просторову уяву. Учіть порівню­вати, аналізувати. Ігри на свіжому повіт­рі (футбол, теніс, бадмінтон та ін.), їзда на велосипеді (самокаті, роликах, скейті тощо) розвивають рухову активність, по­кращують роботу мозку.

 

ОБМЕЖУЙТЕ ЧАС ІГОР ДИТИНИ З ҐАДЖЕТАМИ

Тривалі ігри й перегляд відеороликів роблять малюка дратівливим,  агресивним, призводять до розсіювання уваги, погіршення пам’яті. Наслідок — погіршення стану здоров’я та ефективності навчання.

 

РОЗВИВАЙТЕ КОМУНІКАТИВНІ Й СОЦІАЛЬНІ НАВИЧКИ

Читайте з дитиною і для дитини, відвідуйте музеї, театри, виставки.  Обговорюйте побачене та почуте. Давайте малюкові можливість висловлювати свою думку, ставити питання й відповідати, переказувати почуте. Розігруйте діалоги, різні життєві ситуації. Спонукайте дитину до пошуку шляхів їх розв’язання. 

 

ФОРМУЙТЕ ФІНАНСОВУ ГРАМОТНІСТЬ

Обговорюйте сімейний бюджет, витрати на енерго- та водні ресурси, продукти, лікування, навчання (позашкільні розвивальні заклади). Учіть їх бути ощадливими. Залучайте дітей до операцій із грішми (купівля продуктів у магазині, отримання решти).

 

ПІДТРИМУЙТЕ ПРИРОДНИЙ ІНТЕРЕС ДИТИНИ ДО ЧИТАННЯ

Якщо в дошкільняти є потяг до вивчення літер, читання, не ігноруйте його. Водночас не влаштовуйте муштри. Пам’ятайте: у кож­ної дитини свій темп розвитку.

УСПІХІВ ВАМ, ШАНОВНІ БАТЬКИ! НЕХАЙ ВАША ДИТИНА БУДЕ ЩАСЛИВОЮ ТА ІЗ ЗАДОВОЛЕННЯМ ПРИЙДЕ В ПЕРШИЙ КЛАС!

 

 

 

Шкідливі звички,

що можуть призвести до

ПРОБЛЕМ ІЗ ВИМОВОЮ

Мовленнєві проблеми сьогодні — досить поширене явище серед дітей різного віку. У деяких випадках їм можна запобігти, якщо вчасно помітити і нівелювати орофаціальні порушення — неправильні м’язові повторювані рухи, що задіюють язик, губи, нижню щелепу. З цієї статті ви дізнаєтеся про особливості формування щелепно-лицевого відділу людини і про те, які дитячі звички можуть зашкодити правильному розвитку артикуляційного апарату

НЕПРАВИЛЬНЕ ПОЛОЖЕННЯ ЯЗИКА ТА ГУБ

Варто занепокоїтись, якщо в стані спокою в дитини зазвичай відкритий рот, губи розімкнуті, а язик унизу впирається в зуби або лежить між ними. Постійно відкритий рот часто призводить до неправильного розвитку форми зубних дуг та обличчя. Можливі наслідки — витягнуте чи пласке обличчя (вертикальний тип росту), скошене підборіддя, мляві атонічні губи, викривлення зубного ряду, порушення прикусу. Через низьке положення язика, його зміщення назад та вниз порушується й артикуляція. Навіть незначний, але постійний тиск язика на зуби та кістки щелепи може стати причиною значних деформацій і призвести до вертикального типу росту обличчя. За такого типу щелепа відходить назад, що впливає на величину і конструкцію горла, утруднюючи дихання. У стані спокою в дитини мають бути зімкнені губи і розташований біля піднебіння язик.

ДИХАННЯ З ВІДКРИТИМ РОТОМ

Фізіологічно оптимальним є носове дихання, тому його слід усіляко заохочувати. Головні причини дихання ротом — закладений ніс (алергія, ГРВІ), утруднення дихання носом через лор-захворювання (хронічний риніт, запалення аденоїдів), викривлення носової перетинки, слабкість ротових м’язів або просто звичка. Коли дитина постійно дихає ротом, її нижня щелепа не відчуває достатнього тиску від щік і обличчя. Формується так званий “аденоїдний” тип обличчя. Хронічні захворювання носової порожнини призводять до порушення або зниження фонематичного слуху, а відтак і мовлення. Поки дитина не опанує носове дихання, проблеми неправильної вимови не будуть повністю подолані.

НЕПРАВИЛЬНЕ КОВТАННЯ

Під час ковтання язик має бути притиснутий до піднебіння. Саме таким чином сила м’язів язика підтримує та виштовхує верхню щелепу вперед, що сприяє її нормальному формуванню. Якщо ж язик розташований унизу, верхня щелепа опускається донизу й назад, а тиск язика на нижні зуби відсовує нижню щелепу вперед. Від народження до 15 місяців щелепна система дитини функціонально пристосована до споживання їжі шляхом смоктання, а тому під час ковтання язик відштовхується від стулених губ. Такий тип ковтання називають інфантильним. З появою тимчасових молочних зубів формується основна функція зубощелепної системи — жування і соматичний тип ковтання. Кінчик язика при ковтанні відштовхується від зімкнених зубів переднього відділу твердого піднебіння, губи при цьому стулені. Але за неправильного ковтання зуби розімкнені, язик проштовхується вперед і розміщується між ними. Неправильне положення язика під час ковтання спричиняє проблеми з вимовою звуків.

СМОКТАННЯ ГУБ, ЯЗИКА, ПАЛЬЦЯ, СОСКИ

Найчастіше відхилення в розвитку артикуляційного апарату виникають у період формування “молочного прикусу”, якщо в дітей закріплюються шкідливі звички — смоктання пальця, язика, прикушування щік, губ. Під час вимовляння більшості звуків язик розташовується на піднебінні. Якщо він постійно прокладається між передніми або боковими зубами, не лише порушується вимова — можуть також викривлюватися зуби і змінюватися пропорції обличчя. Звичка смоктати або ковтати з прокладанням язика між зубами деформує зуби та щелепу і згодом призводить до мовленнєвих порушень.

НЕХТУВАННЯ ЗДОРОВ’ЯМ ТИМЧАСОВИХ ЗУБІВ

Однією з причин ускладнення фізіологічного розвитку зубощелепного апарату дитини часто буває невчасне звернення за стоматологічною допомогою. Нехтування здоров’ям тимчасових зубів у дітей призводить до їх ранньої втрати, що створює умови для значних змін у жувальному апараті. Порушується анатомічна й функціональна єдність зубних рядів, жувальних м’язів та скронево-нижньощелепного суглоба. Може відбуватися зсув сусідніх зубів на місце видаленого або неправильне розташування в зубній дузі постійних зубів. Язик розмішується у дефекті зубного ряду, спотворюючи таким чином вимову звуків та стимулюючи формування патологічного відкритого прикусу.

“ЛЕДАЧЕ” ЖУВАННЯ

Уникання твердої їжі залишає жувальні м’язи без навантаження і може провокувати вертикальний тип росту обличчя. Такі звички формуються, коли малюка починають привчати до звичайної їжі. До 15 місяців у дитини фізіологічним є смоктання, а рефлекс ковтання ще не відпрацьований. Якщо дитину довго годували перетертою їжею, є вірогідність, що при ковтанні вона прокладатиме язик між зубами, а відтак порушуватиметься вимова звуків. Навантаження на зуби сприяє їх прорізуванню та допомагає правильно розвинути щелепу.

НЕДОСТАТНЯ РУХЛИВІСТЬ М’ЯЗІВ ГУБ І ЯЗИКА

Ще один чинник, що викликає стійкі порушення у вимові звуків, — недостатня рухливість органів артикуляції або порушення м’язового тонусу. Найчастіше причиною тут виступають наявні парези (слабкість) м’язів губ або окремих м’язових груп язика (кінчика, бічних країв, спинки). Про слабкість м’язів свідчать такі прояви:

w нездатність витягнути губи вперед — вони залишаються майже нерухомими або їхні рухи хаотичні;

w асиметричність усмішки при розтягуванні губ у сторони;

w нездатність зробити язик широким або його девіація (відхилення) в один бік;

w мимовільне загинання кінчика язика на нижню губу при висовуванні його з рота;

w нездатність підняти кінчик язика до верхньої губи без допомоги нижньої, тремтіння, хаотичне посмикування м’язів.

ХАРЧОВА ВИБІРКОВІСТЬ

Харчова вибірковість дитини, що може бути зумовлена різними причинами (порушеннями травлення, сенсорної обробки), призводить до значного обмеження раціону. Брак вітамінів та мікроелементів у дитячому раціоні позначається на формуванні організму загалом та зубощелепної системи зокрема. Тож повноцінне збалансоване харчування необхідне організму, що росте.

ЗВИЧКА СПАТИ В ОДНІЙ ПОЗІ

В ортодонтiї велика увага приділяється звичному положенню тіла, особливо голови, під час сну. Звичка спати в одній позі — тільки на спині, на животі або на боці, зі схиленою на груди головою, із підкладанням під щоку руки — сприяє несиметричному розвитку щелеп, звуженню їх або зсуву нижньої щелепи в той чи інший бік. Наслідками можуть бути недорозвинення нижньої щелепи, звуження та деформація зубних дуг, відкритий прикус, що, звісно, негативно позначається на вимові. У разі виявлення вчителем-логопедом порушень мовлення, пов’язаних з описаними особливостями розвитку та функціонування артикуляційного апарату, важливо розкрити батькам комплексну, а не виключно мовленнєву картину порушення і звернутися за консультацією до інших спеціалістів. Лікар-ортодонт допоможе визначити стан, функціональну та морфологічну повноцінність зубощелепної системи, а саме форми піднебіння, зубних рядів, їх положення в ротовій порожнині. При порушеннях зубощелепної системи потрібна допомога хірурга-стоматолога, щелепно-лицевого хірурга. Оториноларинголог встановить наявність хронічних захворювань, що можуть впливати на повноцінне функціонування дихальної системи та мовленнєвої функції. Розуміння механізмів впливу шкідливих звичок на формування артикуляційного апарату та знання вікових змін будови зубощелепної системи дитини дає змогу вчасно виявити та усунути мовленнєві порушення, а то й запобігти деяким із них.

ОСВІТА ДЛЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ – НОВИЙ НАПРЯМ У СУЧАСНІЙ ОСВІТІ

 

Поняття сталого розвитку

Нагальною потребою ХХІ століття стає формування такого способу життя, який був би основою довготривалого ощадливого гармонійного розвитку людства. Науково-технічний прогрес, нові технології самі по собі не здатні подолати загрози, що постали перед людством. Потрібна нова філософія, нова політика, нові моральні орієнтири – зобов’язання кожної людини і людства в цілому. Загалом ідеться про систему цінностей, складову культурного світобачення кожної людини і суспільства в цілому, яка не залежала б від економічних сплесків чи занепадів, зміни політичної влади, у якій би захист і збереження природи, турбота про людину, її життя і дотримання її прав вважались такими ж важливими, як і саме життя. Саме на таких засадах сформувалося поняття сталий розвиток (англ. – sustainable developmen. У словниках, присвячених цій темі, термін sustainable визначається як характеристика процесу або стану, що може підтримуватись невизначено довго. А термін sustainable development означає покращення якості людського життя при збереженні сталості підтримуючих екосистем. Уперше поняття сталого розвитку було сформульовано у доповіді «Our Common Future» («Наше спільне майбутнє») голови Міжнародної комісії з питань екології та розвитку ООН Гру Харлем Брутланд у 1987 році. Воно трактувалося достатньо просто і конкретно: це такий розвиток, який задовольняє потреби сучасності, але не ставить під загрозу здатність майбутніх поко- лінь задовольняти свої потреби. На 2-й Конференції ООН з навколишнього середовища (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.) уперше було сформульовано основні положення сталого розвитку, задекларовані у програмному документі «Порядок денний ХХІ століття» або «Програма 21». Наступні міжнародні зустрічі – конференція в Кіото (1997 р.), відома як «Кіотський протокол», 3-я Конференція ООН з проблем клімату Землі (Бонн, 2001 р.), 4-та Конференція ООН (Йоганнесбург, 2002 р.) – сприяли координації зусиль усіх країн і виробленню на цій основі стратегії рішучих дій і практичних заходів у подоланні впливу техногенних факторів на довкілля. Необхідно зазначити, що поняття сталий розвиток не є тотожним поняттям економічно стабільний і екологічно безпечний розвиток (екорозвиток). Мова не йде тільки про забезпечення прогресу економіки та ресурсів для неї або лише про збереження природи. Поняття сталого розвитку виражає досить просту ідею: необхідно досягнути гармонії між людьми з одного боку і суспільством та природою – з іншого. Тобто в майбутньому має сформуватися соціоприродна система, здатна розв’язувати сукупність протиріч, що проявляються в наш час, а саме: між природою і суспільством, між екологією і економікою, між розвинутими країнами і тими, що розвиваються, між теперішніми і майбутніми поколіннями, між багатими і бідними, між уже сформованими потребами людей і розумними потребами тощо. Таким чином, поняття сталий розвиток можна розуміти як стратегію виживання і безперервного прогресу цивілізації та окремих країн в умовах збереження навколишнього середовища (насамперед біосфери). Послідовний перехід України, як і всього світового співтовариства, до сталого розвитку відбувається відповідно до рекомендацій і принципів, викладених у документах Конференції ООН з навколишнього середовища (ЮНСЕД).

 Основні положення концепції сталого розвитку

1. У центрі уваги – люди, які повинні мати право на здорове і плідне життя в гармонії з природою.

2. Охорона навколишнього середовища має стати невід’ємним компонентом процесу розвитку і не може розглядатись у відриві від нього. Існує безумовний орієнтир на неперевищення гранично допустимих рівнів антропогенного впливу на екосистеми.

3. Задоволення потреб у збереженні навколишнього середовища повинно розповсюджуватися не тільки на теперішні, але й на майбутні покоління, передбачаючи ефективне використання та економію ресурсів, виключення або зменшення моделей виробництва і споживання, які не сприяють такому розвитку. Переважаючою має стати орієнтація на використан- ня місцевих ресурсів та одночасне врахування інноваційних підходів і технологій.

4. Необхідними є партнерство, спільна робота всіх і кожного для забезпечення сталого розвитку; відкритість і прозорість спільних дій в інтересах сталого розвитку.

5. Зменшення розриву в рівні життя країн світу, викорінення бідності і злиденності, збереження здоров’я людей і забезпечення гідного рівня життя –найважливіші завдання світового співтовариства.

Визначальні чинники сталого розвитку

Сталий розвиток охоплює три сфери суспільного життя: екологічну, економічну і соціальну, у кожній з яких визначальними є певні чинники.

1. В екологічній сфері. Визначення кордонів, в яких має розвиватись цивілізація. Охорона і раціональне використання ресурсів, зокрема прісної води, морів, океанів, а також землі, повітряного басейну; збереження біологічного різноманіття; боротьба з винищенням лісів; видалення відходів. Збереження екосистем для підтримання життя як невід’ємної складової стійкого розвитку людського потенціалу.

2. В економічній сфері. Повне перетворення ринкової системи. Переоцінка економічною теорією ролі екологічного фактора в економічному розвитку, визначення нових пріоритетів. Відмова від тупикових сучасних моделей економічного розвитку і споживання. Поступове скорочення негативного впливу на природу техногенного типу економіки. Перехід на позицію «людина як мета економічного зростання, а не його засіб».

Основні компоненти готовності

 дитини до шкільного навчання

 

Проблема готовності дітей до шкільного навчання останнім часом стала предметом гострих дискусій як серед науковців, так і се­ред широкого кола громадськості. Для цього є вагомі причини. І одна з головних — та, що загальноприйнятий термін «психологічна готов­ність дитини до шкільного навчання» недостатньо точно передає суть того складного психологічного явища, яке він позначає.

Широта інтерпретації цього терміна наштовхує на думку, що на­чебто може існувати певний набір психологічних чинників, які самі собою, поза конкретною шкільною системою, незалежно від соці­альних умов та низки інших зовнішніх обставин, а лише за рахунок особистісних характеристик дитини визначають її готовність або неготовність до шкільного навчання. Проте це далеко не так. Кожна людина з моменту свого народження (а за деякими новітніми дослі­дженнями, і до свого народження) готова до навчання, вона перебуває у стані набуття нових знань, тобто навчається. Школа, у свою чергу, — це всього лиш «навчально-виховний заклад для навчання, освіти і ви­ховання», тобто місце, де навчання здійснюється у певних формах та за програмами, регламентованими суспільними потребами.

Отже, йдеться не про готовність дитини до навчання взагалі, а лише до навчання у певних, чітко окреслених нормативними до­кументами (системою методологічних та психолого-педагогічних принципів, що покладено в основу цих документів) умовах. Будь-яка зміна форм організації навчання у школі автоматично позначається (позитивно або негативно) на готовності окремих груп дітей до цього навчання. Звичайно, суспільство намагається забезпечити такі умо­ви для навчання підростаючого покоління, щоб якомога більша кіль­кість дітей мала змогу повноцінно вчитися. Та навіть і тоді, коли бу­дуть створені найоптимальніші умови для суспільного навчання та виховання дітей, завжди залишатиметься певна група, що виявиться недостатньо підготовленою до цих умов.

Зупинимося на основних компонентах готовності дитини до школи.

Фізична готовність

Побоювання батьків, дитина яких має йти до школи, можна зро­зуміти. Та школа, до якої вони звикли, зазнає змін, і це правомірно викликає у батьків страх та невпевненість у розумінні того, що там відбувається. І тут їм знадобиться кваліфікована допомога, роз’яс­нення педагогів дошкільного закладу.

Сьогодні діти починають навчання у школі в шість років. Але як­що дитина фізично і психічно не готова до нього, тобто її організм та психіка ще не дозріли у своєму розвитку, розпочати навчання можна і в сім років — закон цього не забороняє.

Дитина йде до школи, якщо на момент вступу вона вже досягла фізичного віку в шість років. Одним з показників фізичної готовнос­ті є антропометричні параметри розвитку організму дитини (зріст, вага, кількість постійних зубів). Навіть зважаючи на те, що кожна ди­тина розвивається індивідуально, визначено певні вікові норми.

 

Вік

(років)

Хлопчики Дівчатка
Зріст

(см)

Вага

(кг)

Зріст

(см)

Вага

(кг)

6 111-121 19,7-24,1 111-120 19,0-23,6
7 117,3-127,3 20,4-28,8 115,9-126,9 20,3-28,0

Ще одним дуже важливим показником фізичної зрілості дити­ни є «зубний вік» — тобто наявність відповідної кількості постій­них зубів.

 

Вік

(років)

Кількість постійних зубів
Стать уповільнений розвиток відповідає віку прискорений розвиток
6 хлопчики 0 1-5 більше 5
дівчатка 0 1-6 6
6,5 хлопчики 0-2 3-8 8
дівчатка 0-2 3-9 9
7 хлопчики менше 5 5-10 10
дівчатка 6 6-11 11
7,5 хлопчики 8 8-12 12
дівчатка 8 8-13 13

Зрозуміло, що, говорячи про один з показників, ми зовсім не хо­чемо принизити важливість інших. Просто під час визначення фізич­ної зрілості дитини «зубний вік» є вирішальним на тлі інших пози­тивних показників.

Отже, якщо у дитини на момент вступу до школи більшість ан­тропометричних показників є занизькими, необхідно замислитися і порадитися з лікарем або шкільним психологом, чи варто дитині йти до школи саме зараз. Даючи цю пораду, ми усвідомлюємо, що всі діти різні, але, на наш погляд, не варто ризикувати, адже від рішення дорослих залежить здоров’я дитини, яке досить легко порушити і ду­же складно відновити.

Проблема сьогодення – низька рухова активність

Сьогодні діти, і шестирічки не є виключенням, стали менше ру­хатися. Але ж рухова активність — біологічна потреба людини. Для кожного віку вона має свій оптимальний рівень. Для підтримки нор­мальної рухової активності школяр повинен щодня робити 23 — 30 ти­сяч кроків, а дошкільник — 12 тисяч. Спостереження доводять: і той, і той виконують цю норму лише наполовину. Сьогодні нормальний день старшокласника — шість-сім уроків у школі плюс дві-три години вдома на самопідготовку, три-чотири години — на перегляд телеві­зійних передач та читання книг, що у наш час скоріше виняток, ніж правило. Діти стоять на зупинках, чекаючи маршрутку, тролейбус, автобус, трамвай, щоб проїхати одну-дві зупинки. Діти чекають ліфт, щоб піднятися на другий-третій поверх.

Для того щоб дитина розвивалася нормально, вона повинна ру­хатися не менше двох годин протягом дня, а також, крім цього, не менше години займатися фізичними вправами (ранкова гімнастика, заняття з фізкультури, спорту, гімнастика пробудження тощо). Пульс дитини під час організованих занять фізичною культурою має підніматися до 140 ударів на хвилину (ефект тренування).

Психомоторна готовність до школи

Говорячи про фізичну готовність до школи, ми не можемо оми­нути таку важливу її складову, як психомоторну готовність.

До крупної моторики відносять здатність дитини володіти своїм тілом у просторі, робити злагоджені рухи під час ходи, бігу, виконан­ня вправ. Дрібна моторика пов’язана з роботою пальців та кисті рук, точними прицільними рухами.

Недостатній розвиток психомоторики, недосконале володінні м’язами тіла є головною причиною неуспішності дитини під час її на­вчальної діяльності, зокрема під час уроків письма, трудового на­вчання, фізичної культури, математики, читання.

Особливу тривогу викликає стан розвитку дрібної моторики ру­ки дитини. Недостатній розвиток дрібної моторики обмежує здат­ність дитини виконувати начальні завдання та гальмує розумовий розвиток.

Дошкільний вік є сенситивним періодом для розвитку мотори­ки. Тому дуже важливо приділяти належну увагу розвитку як круп­ної, так і дрібної моторики.

Для розвитку крупної моторики слід використовувати рухливі та спортивні ігри, фізичні вправи, а саме: «стрибалки», «доганялки», народні ігри, гімнастичні вправи, плавання, їзду на велосипеді, ка­тання на роликах, скейті, ковзанах, лазіння по канату, ходіння по бу­му, різноманітні хореографічні рухи, гру у футбол, волейбол, теніс тощо.

Для розвитку дрібної моторики дитина має: *малювати;

  • штрихувати, розмалювати різні фігури та контури;
  • працювати з мозаїкою, пазлами, конструкторами;
  • збирати різні моделі; маніпулювати з дрібними деталями;
  • вирізувати певні форми з паперу;

* ліпити щось з глини, солоного тіста; виготовляти орігамі

тощо.

Розвиваючи механізм психомоторики дошкільника, ми сприяє­мо розвитку його мовлення, готуємо дитину до оволодіння навичка­ми письма.

Психічна зрілість

Крім фізичної зрілості, для успішного навчання у школі важли­во, щоб дитина була і психічно зрілою. Фізична та психічна зрі­лість — дві невід’ємні складові шкільної зрілості шестирічних дітей. Психічна зрілість складається з таких компонентів:

  • мотиваційна готовність;
  • інтелектуальна готовність; і вольова готовність;

* моральна готовність.

* вольова готовність

Моральна готовність

Моральна готовність є фундаментом особистості дошкільника. У повсякденні під час спілкування з дорослими, розігрування рольо­вих ігор з однолітками у дитини формуються узагальнені знання про численні соціальні норми, які безпосередньо пов’язані з її позитив­ними і негативними емоційними переживаннями. Але ці знання ди­тина ще не усвідомлює до кінця. Перші етичні інстанції — поки що відносно прості системні утворення, які є зародком тих моральних почуттів, на основі яких надалі сформуються уже достатньо зрілі мо­ральні почуття і переконання.

Моральні інстанції породжують у шестирічок і моральні моти­ви поведінки, які можуть бути за своїм впливом сильнішими ніж інші і посідати провідну роль в ієрархії мотивів. Скажімо, дитина може навіть відмовитися від улюбленої справи задля виконання даної обі­цянки.

Уміння спілкуватися з дорослими та однолітками є основою успішної адаптації дитини до умов шкільного життя. Тому формуван­ня цих умінь не має залишатися поза увагою дорослих. Систематич­но спостерігаючи за поведінкою дітей під час ігор та занять, педагоги можуть побачити, хто з них:

* спокійно і по-діловому звертається до дорослих із запитан­нями;

* узгоджує власні бажання з інтересами товаришів;

*  полюбляє найпривабливіші ролі і домагається їх шляхом умовлянь,

примусу або конфліктів;

*  задовольняється будь-якою роллю, не вміючи проявити се­бе і свої

інтереси;

* взагалі не бере участі у спільній діяльності з дітьми, несмі­ливий або

пасивний у спілкуванні з однолітками та дорос­лими.

Сучасні умови життя не завжди спонукають батьків до того, щоб дитина відвідувала дошкільний заклад. Досить часто дитину го­тують до школи у родині. Це не завжди має позитивні наслідки для адаптації дитини до умов школи. Тому бажано, щоб перед школою дитина хоча б рік — два відвідувала дитячий садок, де є те соціальне середовище, яке допоможе їй навчитися встановлювати відносини з однолітками та дітьми старшого віку, обмежувати свої бажання, співвідносити свої інтереси з інтересами та бажаннями інших дітей,

а отже розумітися на тому, що не завжди своє «хочу» є важливим для інших. Зрозу­міло, що при цьому дитина як активний учасник спілкування має відчувати свою цінність та самодостатність. Дуже важливо, що у дошкільному закладі дитина набуває навичок спілкування не лише з однолітка­ми, а й з дорослими.

Одним з вирішальних чинників фор­мування моральної готовності дитини є при­клад спілкування батьків з різними людьми, а саме:

  • зі своїми батьками (бабусею, діду­сем) та родичами;
  • зі своїми друзями;
  • з іншими дорослими та дітьми.

 

Адже дошкільний вік — це період, коли поведінка дитини формується переважно через наслідування поведінки дорослих. От­же, вчинки дітей — це більше ніж 80% вчин­ків близьких їм дорослих. Тому, гадаючи в кого вдалася дитина, батькам слід прискі­пливіше подивитися на себе.

ВІЗЬМІТЬ ДО УВАГИ!

  • Засвоєння дитиною соціальних норми поведінки триває до­сить довго, •Дитину потрібно готувати до того, що не всі ролі в її житті мо­жуть бути цікавими чи даватися виключно за бажанням, інко­ли необхідно виконувати і те, що необхідно іншим, і те, що не входить у коло власних інтересів.
  • Приклад спілкування, поданий дорослими, переймає і наслі­дує дитина, вивчаючи його особливості, фіксуючи межі і прави­ла стосунків дорослих з іншими, запам’ятовуючи силу, тембр, висоту голосу тощо.
  • Навчитися спілкуватися дитина може лише у взаємодії з одно­літками, батьками, іншими дорослими.

Вольова готовність

Вольова готовність дитини до шкільного навчання є досить важ­ливою складовою безболісного входження у нову систему відносин. Уже у дошкільному віці дитина опиняється перед необхідністю дола­ти певні труднощі і підкорювати свої дії поставленій меті. Завдяки цьому вона починає свідомо контролювати себе, керувати власними внутрішніми і зовнішніми діями, своїми пізнавальними процесами і поведінкою в цілому. Отже, уже в дошкільному віці виникає воля. Звичайно, вольові дії дошкільників мають свою специфіку: вони спі­віснують з діями непередбачуваними, імпульсивними, які виникають під впливом ситуативних почуттів і бажань.

Відомий психолог Лев Виготський вважав вольову поведінку со­ціальною, а джерело розвитку дитячої волі вбачав у взаємодії дитини з навколишнім світом. При цьому провідну роль у формуванні волі відводив її мовленнєвому спілкуванню з дорослими. Лев Виготський розглядав волю як стадію оволодіння власними процесами поведін­ки. Спочатку дорослі регулюють поведінку дитини з допомогою сло­ва. Потім дитина, засвоюючи практично зміст вимог дорослих, по­ступово починає з допомогою власного мовлення регулювати свою поведінку. Тим самим вона робить істотний крок уперед на шляху вольового розвитку.

Отже, після оволодіння мовленням, слово стає для дошкільників не лише засобом спілкування, а й засобом регуляції поведінки. Тому дорослим варто обмірковувати слова, які вони вживають при дітях, зважувати їх і не ставити дітям непосильних завдань, щоб потім мен­ше їм докоряти і не відбивати бажання робити щось самостійно.

Протягом дошкільного дитинства ускладнюється характер во­льової сфери особистості і змінюється питома вага довільних дій у загальній структурі поведінки. Розвиток волі у цьому віці тісно пов’язаний зі змінами мотивів поведінки та їх супідрядності. Поява певної вольової спрямованості і висування на перший план мотивів, які стають для дитини найбільш важливими, ведуть до того, що керу­ючись у своїй поведінці цими мотивами, дитина свідомо досягає по­ставленої мети і не піддається при цьому сторонньому впливу. Вона поступово оволодіває умінням підпорядковувати свої дії мотивам, які значно віддалені від цілі конкретних дій, зокрема, мотивам суспіль­ного характеру. Разом з тим, хоча у шестирічок і з’являються вольові дії, але сфера їх застосування та їх місце у поведінці дитини залиша­ються вкрай обмеженими.

Основними показниками вольової готовності дитини є певні рівні сформованості довільних психічних процесів, зокрема сприй­мання, пам’яті, уваги. Дитина, в якої сформовано достатній для на­вчання рівень довільності психічних процесів:

  • може певний час уважно розглядати той чи той предмет;
  • запам’ятовує уривки тексту, які потрібно завчити;
  • у розповідях чи малюнках цілеспрямовано відтворює те,

що бачила чи чула;

  • виконує самостійно, спираючись на власні сили, нескладні для свого

віку завдання, запропоновані дорослими;

  • уміє самостійно себе обслуговувати — одягатися, зав’язу­вати шнурки,

прибирати після себе, вмиватися, чистити зуби тощо;

  • дотримується відповідного темпу у своїй роботі.

Дитина, яка виконує завдання повільно, але правильно, потре­бує допомоги стосовно прискорення темпу її роботи, а та, яка при цьому робить помилки, насамперед має навчитися розуміти завдан­ня, а вже потім — прискорювати темп. Тим дітям, які працюють швидко і припускаються багатьох помилок, також треба навчитися розуміти задане. У цьому разі уповільнення темпу їх діяльності дасть змогу дітям зосередити увагу на завданні, посилити самоконтроль за процесом і результатом діяльності.

Дитина, у якої сформовано вольову готовність, володіє доступ­ними правилами поведінки. Вона правильно реагує на оцінку дорос­лими виконаного завдання: якщо оцінка негативна — не кидається речами, не падає на підлогу, не тікає тощо. Така дитина адекватно оцінює свою роботу.

 

ВІЗЬМІТЬ ДО УВАГИ!

  • Вольова готовність є досить важливим компонентом у психо­логічній готовності дитини до навчання, але біда в тому, що її формування та розвиток тісно пов’язані із зусиллями чи без­діяльністю дорослих у вихованні дитини.
  • Психофізіологічні особливості шестирічок не дають змоги сформувати вольову готовність у такому обсязі, як у дітей се­ми років. Тому дорослі мають враховувати це у своїх діях, не ставлячи перед дітьми непосильних завдань.
  • Лише спостереження за дитиною дадуть можливість зрозумі­ти, чи сформована у неї вольова готовність.
  • На формування вольової готовності дошкільника впливає йо­го темперамент. Дорослим слід враховувати це, пропонуючи ті чи ті завдання дитині.

Мотиваційна готовність

Для того щоб успішно вчитися, дитина насамперед повинна прагнути нового шкільного життя, «серйозних» занять, «відповідаль­них» доручень. На появу таких бажань впливає ставлення близьких дорослих до навчання як до важливої змістовної діяльності, більш значимої ніж гра дошкільників. Прагнення дитини зайняти нове со­ціальне становище веде до створення її внутрішньої позиції — моти­вації. Мотиваційна готовність дитини є своєрідним «генератором» позитивних вражень про школу. Це той «двигун», який допомагає дитині комфортно почуватися у школі і ставитися до навчання як до цікавого процесу.

Аналізуючи дані спеціальних досліджень, можна стверджувати, що хоча дітей дуже цікавлять зовнішні атрибути шкільного життя — форма, шкільне приладдя, оцінки, дзвінки тощо, — але це не є визна­чальним у їхньому прагненні навчатися у школі. Про сформовану мотиваційну готовність можна говорити лише тоді, коли дитину за­хоплює власне навчання як серйозна змістовна діяльність, яка дає певний результат, важливий для самої дитини і для дорослих, які її оточують.

Образ школяра — людини, яка займається суспільно значимою і суспільно оцінюваною справою, — дитина усвідомлює як адекват­ний для неї шлях до дорослості: він відповідає сформованому у грі мотиву стати дорослим і реально здійснювати його функції. Дослі­дження показують, що «внутрішня позиція школяра», яка з’являється у дитини наприкінці дошкільного віку, є системою потреб, пов’яза­них з учінням як новою, серйозною, справжньою, суспільно значу­щою діяльністю, що втілює у собі новий, серйозний, суспільно значу­щий і, отже, дорослий спосіб життя.

У шестирічної дитини така мотивація до навчання у школі ще не-сформована і потребує копіткої роботи з боку батьків. Дуже важливо, щоб діти мали позитивну інформацію про школу саме від батьків, а не чули різні страшилки або погрози, як-от: «Ось підеш до школи, тоді…».

Рівень мотиваційної готовності дитини можна встановити за до­помогою бесіди, під час якої легко виявити, чи є у дитини бажання стати школярем і її уявлення про школу. Відповіді опитуваних дітей можна розподілити на чотири типи:

  • перший — прагнення бути школярем, бажання вчитися грунтується на відповідному уявленні про школу: «Усі повинні вчитися, щоб потім, коли виростуть, добре працюва­ти»; «Хто добре вчиться у школі, той зможе стати прези­дентом…»; «Щоб добре вчитися, треба бути старанним…». До цієї групи можна віднести відповіді небагатьох шести-річок, тому що їх основна потреба — ще гра, а не навчання;
  • другий — прагнення стати школярем грунтується на по­верховому уявленні про школу: «У школі цікаво, там бага­то дітей, учителька ставить їм оцінки»; «У школі краще, ніж у дитячому садку: не треба спати вдень, після уроків можна бігати у дворі скільки завгодно»; «Мені подобають­ся у школі перерви, коли можна виходити у коридор або надвір». Таких відповідей зазвичай набагато більше;
  • третій — дитина начебто й правильно уявляє ті вимоги, які ставить школа, але, разом з тим, відчуває побоюван­ня, навіть страх: «Я боюся, що не почую того, що говори­тиме вчителька»; «Мабуть, я не зможу зробити те, що ска­же вчителька»; «У школі важко, я й не знаю, чи хочу йти туди, — чомусь боюся». Ця група відповідей теж досить численна;
  • четвертий — дитина не хоче йти до школи: «У садочку краще, тут немає уроків та домашніх завдань»; «У школі погано, бо там не граються і забороняють носити іграш­ки». На жаль, останнім часом кількість таких відповідей зростає.

Батьків має насторожити третій і четвертий тип відповідей ді­тей. Таких дітей потрібно краще ознайомити зі школою і поставити­ся до цього серйозно. Позитивна спрямованість дитини на школу (перший і другий тип відповідей) як на власне навчальний заклад — найважливіша передумова благополучного входження її в навчально-шкільну дійсність, тобто прийняття нею відповідних шкільних вимог і повноцінного включення в учбовий процес.

ВІЗЬМІТЬ ДО УВАГИ!

*   Мотиваційну готовність дитини необхідно формувати че­рез усвідомлення того позитивного, що очікує дитину у шко­лі, а не на погрозах і залякуваннях нею.

*   Вагомим внеском у підвищення мотиваційної готовності дити­ни може стати приклад батьків. їм варто показати дитині свої зошити, шкільні нагороди, відзнаки, розповісти про свій пози­тивний досвід шкільного навчання та про досвід близьких лю­дей — дідуся, бабусі, тітки, дядька, племінників тощо.

*    Особливу увагу батькам необхідно звертати на дітей, які не хочуть або бояться йти до школи. У таких дітей необхідно формувати правильне уявлення про школу та допомогти їм повірити у себе.

Інтелектуальна готовність до шкільного навчання пов’язана з розвитком розумових процесів — умінням узагальнювати, порів­нювати об’єкти, класифікувати їх, виділяти істотні ознаки, робити висновки. У дитини має бути сформований певний обсяг уявлень, зо­крема образних і просторових, відповідний рівень мовленнєвого розвитку та пізнавальної активності.

Інтелектуальна готовність містить у собі кілька взаємопов’язаних струк­турних компонентів, як-от:

* система загальних знань про навколишній світ;

* відповідний рівень розвитку пізнавальної діяльності;

* деякі елементарні навички учбової діяльності.

Важливим показником розумового розвитку дитини є системність знань про навколишній світ, зокрема про при­роду, світ людей та певні соціальні яви­ща. Тому батькам варто читати дитині книжки про природу: неживу і живу, розглядати і обговорювати з дитиною ілюстрації у книжках та дитячих енци­клопедіях, ходити до музею природи, зо­опарку, лісу чи парку. Можна разом з дитиною дозовано дивитися відеофіль-ми про природу — про тваринний та рослинний світ, природні явища тощо. Варто відвідувати з дитиною картинну галерею, розділивши всю експозицію на невеличкі фрагменти, до яких можна повертатися пізніше, а не переглядати все за один раз. Також можна оглянути історичний та інші музеї, в яких збері­гаються матеріальні, культурні здобут­ки цивілізації. Важливо, щоб екскурсія супроводжувалася поясненнями дорос­лого та не сильно стомлювала дитину. Насамперед необхідно дотримуватися простого правила: чим менший вік дитини — тим меншою має бути тривалість екскурсії. Тоді у малюка залишаться приємні враження, бажання знову повернутися до музею чи картинної галереї.

Але головне, щоб це була системна робота з дитиною, а не ви­падкові дії, які лише сформують у дитини суміш уявлень про розріз­нені факти. Дорослим слід якнайповніше відповідати на запитання дітей, а не зводити відповіді до «так» чи «ні». Розгорнута відповідь до­рослого — взірець для дитини того, як потрібно відповідати.

Інтелектуальна готовність дитини виявляється, зокрема, й у рів­ні розвитку її пізнавальної діяльності. Дитина, яка досягла достат­нього рівня розвитку пізнавальної діяльності:

* здатна розв’язувати більш складні та різноманітні задачі, що потребують виділення і врахування причинно-наслідкових зв’язків і відносин між об’єктами та явищами, діями;

* не просто використовує заучені дії у різних видах діяль­ності — грі, малюванні, конструюванні, під час виконання навчальних і трудових завдань, а й постійно видозмінює їх, отримуючи нові результати;

* передбачає результати своїх дій, планує їх.

З розвитком допитливості, пізнавальної активності дитина усе ширше використовує такі психічні процеси, як мислення та уява для освоєння тих знань про навколишній світ, що виходять за межі без­посереднього сприймання органами чуття. Дитина починає ставити перед собою пізнавальні задачі, шукає пояснення явищам, що заці­кавили її. Для цього вона вдається до експериментування, спостере­жень, міркує і робить висновки.

У старшому дошкільному віці такі психічні процеси, як увага і пам’ять, починають набувати довільного характеру. Структура пам’яті зазнає істотних змін, пов’язаних зі значним розвитком до­вільних форм запам’ятовування і пригадування.

Досить добре стимулює та розвиває пізнавальні здібності дити­ни робота з пазлами, різними конструкторами, мозаїками. У приго­ді може стати і гра з тетрісами, адже вони непогано стимулюють ува­гу, образне і логічне мислення, але необхідно дотримуватися опти­мальної тривалості гри з ними — відповідно до віку дитини. Так са­мо обережно можна використовувати й інтелектуальні комп’ютерні ігри.

Інтелектуальна готовність виявляється і через володіння деяки­ми спеціальними знаннями та навичками: умінням здійснювати звуковий аналіз слова, виконувати певні арифметичні дії тощо. Ци­ми вміннями дитина оволодіває у дошкільному закладі під час занять, ігор, самостійної діяльності, або вдома — під час спілкування з бать­ками, ігор, розглядання дитячих журналів. А зі шкільними підручни­ками дитина має ознайомитися лише у школі, тому що передчасна зустріч з ними може знизити її інтерес до навчання і згубно вплину­ти на адаптацію до школи. Цей компонент інтелектуальної готовнос­ті у жодному разі не вказує на те, що дитина обов’язково має оволо­діти читанням, обчисленням чи письмом. Тут треба бути вкрай обе­режними та терплячими, не примушувати дитину до жодних на­вчальних дій. Лише цікавість, бажання та інтерес дитини є ключем до успіху навчального процесу.

Методики визначення інтелектуальної готовності

Вивчення особливостей інтелектуальної сфери можна почати з дослідження пам’яті — психічного процесу, який нерозривно пов’язаний з  розумовим розвитком. Для визначення рівня механіч­ного запам’ятовування дитині називають десять не пов’язаних між собою слів, скажімо: рік, слон, шпага, мило, сіль, шум, рука, стать, весна, син. Дитина, прослухавши, всі слова, має, повторити ті з них, які запам’ятала. Відомий психолог Леонід Венгер стверджував, що для механічної пам’яті дітей шестирічного віку характерні такі по­казники:

* з першого разу дитина відтворює не менше 5 слів;

* після 3 — 4 повторень відтворює 9—10 слів;

* через годину забуває не більше 2 слів із відтворених.

Ступінь обізнаності дитини, її світоглядні уявлення найзручні­ше з’ясовувати в умовах бесіди.

Методика видатного психолога Олександра Лурії дає змогу ви­явити загальний рівень розумового розвитку, ступінь оволодіння узагальнюючими поняттями, умінням планувати свої дії. Дитині да­ють завдання запам’ятати слова з допомогою малюнків: до кожного слова або словосполучення дитина малює лаконічний малюнок який потім допоможе це слово відтвори­ти. Тобто малюнок стає засобом, який до­помагає запам’ятати слова. Для запам’я­товування пропонують 10—12 слів і сло­восполучень, скажімо, таких: вантажів­ка, розумна кішка, темний ліс, день, ве­села гра, мороз, вередлива дитина, хо­роша погода, сильна людина, покаран­ня, цікава казка. Через 1 — 1,5 години після прослуховування слів і створення відповідних зображень дитина отримує свої малюнки і пригадує, до якого слова чи словосполучення вона робила кожен з них.

Рівень розвитку просторового мис­лення можна виявляти різними способа­ми. Ефективною і зручною є методика Олександра Венгера «Лабіринт». Дитина має знайти правильний шлях до відпо­відного будиночка серед інших, хибних шляхів і глухих кутів лабіринту. У цьому їй допомагає схематична інструкція, в якій стрілочками вказано напрямок ру­ху та об’єкти повз які слід рухатися. Ди­тина має орієнтуватися у схемі і відпо­відно рухатися лабіринтом, щоб знайти правильний шлях.

Найбільш поширеними методика­ми, які діагностують рівень розвитку словесно-логічного мислення, є:

*  пояснення складних картин;

*  послідовність подій.

Пояснення складних картин: дитині показують картинку і про­сять розповісти, що на ній намальовано. Цей прийом дає змогу вия­вити, наскільки правильно дитина розуміє зображене, чи може виді­лити головне, чи губиться в окремих деталях, наскільки розвинене її мовлення.

Послідовність подій: дитині пропонують кілька картинок, на яких зображено події, пов’язані між собою. Дитина має викласти картинки у певній послідовності і пояснити свої дії. Це більш складна методика, за допомогою якої можна виявити рівень розуміння дити­ною причинно-наслідкових зв’язків.

Такі розумові операції, як узагальнення і абстрагування, послі­довність висновків і деякі інші можна вивчити, використовуючи ме­тодику предметної класифікації. Класифікуючи різні об’єкти, дити­на може об’єднувати їх у групи за певною ознакою і давати їм уза­гальнені назви. Групуючи об’єкти, дитина виділяє різні ознаки: *  функціональні — тарілка і чашка, бо це посуд;

зовнішні — листок і огірок, бо вони зелені; ;  ситуативні — шафа і сукня об’єднуються в одну групу, то­му що «сукня висить у шафі». Складні розумові процеси аналізу і синтезу вивчають під час ви­значення дітьми понять, інтерпретації ними прислів’їв, скажімо таких, як «Не все золото, що блищить», «Не рий яму іншому, сам у неї потра­пиш». Відома методика інтерпретації прислів’їв має цікавий варіант, запропонований видатним психологом Блюмою Зейгарнік. Крім таких прислів’їв, використовують приказки. Дитині пропонують фрази, од­на з яких за значенням відповідає приказці, а інша — нагадує її фор­мально. Наприклад, до приказки «Не в свої сані не сідай» дають фра­зи «Не потрібно братися за справу, яку ти не знаєш» і «Взимку їздять на санях, а влітку на возі». Дитина, вибираючи одну із фраз, пояснює, чому вона так розуміє приказку, а сам вибір вказує, на змістові чи зо­внішні ознаки орієнтується дитина під час виконання завдання.

ВІЗЬМІТЬ ДО УВАГИ!

* Інтелектуальна готовність дитини формується за умови систе­матичної роботи щодо розвитку її пізнавальних процесів: ува­ги, уяви, сприймання, пам’яті, мислення, мовлення.

*  Провідним у інтелектуальній готовності дитини виступає роз­виток її мовлення, тому необхідно систематично читати дити­ні книжки, обговорювати з нею ілюстрації, репродукції, де­тально відповідати на запитання дитини тощо.

* Не можна залишати без уваги бажання дитини з чим-небудь ознайомитися, чи чогось навчитися. Дорослий має допомогти їй у цьому, стати для неї товаришем по відкриттях, підтриму­вати у дитини дух здивування, цікавості, допитливості.

* Чудовою допомогою у розвитку інтелектуальної готовності дитини можуть бути різні дидактичні ігри та дитячі журнали. Журнали дитина не повинна розглядати самотужки. Дорос­лий має читати й розглядати їх разом з дитиною. Варто запи­тувати у дитини, що найбільше сподобалося їй у журналі, які завдання для неї є цікавими, звертати увагу на інші завдання, розтлумачувати незрозумілі місця тощо.

* Слід постійно звертати увагу дитини на об’єкти і явища на­вколишнього світу — невичерпне джерело відкриттів та но­вих знань.

Віра дитини у власні сили формує в ній упевненість, а отже від­криває шлях до самостійності. Самостійна дитина — незалежна, вона здатна брати на себе частку відповідальності. Вона не потребуватиме контролера ззовні — у неї формуватиметься внутрішній контроль.

 

КОЛИ Ж ВАРТО ІТИ ДО ШКОЛИ?

Показники готовності дитини до шкільного навчання:

  • Молочні зуби змінились на постійні.
  • Є бажання стати учнем.
  • Уміє дотримуватися правил і вимог, установлених дорослими.
  • Протягом 30 хвилин і більше займається однією справою.
  • Здатна доводити розпочату справу до кінця.
  • Може близько до тексту переказати казку чи невелике оповідання.
  • Уміє скласти розповідь за малюнком, ілюстрацією у книжці або репродукцією картини художника: передає сюжет, виділяє головне й деталі, передає загальний настрій зображеного.
  • Уміє лічити в прямому і зворотному порядках в межах 10, складати й розв’язувати задачі на додавання та віднімання.

Малюка зі сформованою дошкільною зрілістю у садку затримувати не слід. Адже він хотів, готувався до школи, всі утверджували його в думці, що він уже великий і раптом – знову до садочка! А тим часом однолітки пішли до школи! То, що він гірший за них? Знову маленький?

У дитини відразу знижується самооцінка, виникає недовіра до дорослих – членів родини та вихователів. Взаємини з однолітками забарвлюються негативними емоціями – виникають образа й заздрість, що може перерости в агресію. Можуть зіпсуватися й взаємимни з дорослими: дитина перестає слухатися, а прояви негативізму щодо їхніх вимог набувають стійкого характеру. Тобто зникає гармонія між дитиною та навколишнім світом.

Погодьмося не віддаючи до школи фізично та псхологічно готову до цього дитину, батьки інколи більше дбають про себе, аніж про неї. Можливо вони на рівні підсвідомості прагнуть віддалити той час, коли доведеться щодня перейматися виконанням дитиною уроків та шкільних вимог, міркувати як організувати свій час на роботі, щоб встигнути вчасно забрати сина чи доньку зі школи, стежити за оцінками тощо. Проте, виграючи рік відносного спокою, батьки програють у більшому – взаєминах з дитиною, а також значно зменшують її шанс на успішне шкільне навчання, адже втрачається інтерес до школи, знижується рівень мотиваційногої готовності, воно перестає приваблювати як основний вид діяльності.

Тож, усвідомлюючи важливість і специфічність періоду дошкільного дитинства між п’ятим та шостим роками життя, звертаємося до батьків: будьте уважні до свого малюка й зробіть його входження у новий – шкільний – етап життя таким, щоб не порушилася гармонія в його душі.

 

Ганна Бєлєнька, доктор пед.наук,Педагогічний інститут Київсього університут ім. Б. Грінченка

 

Пам’ятка батькам першокласників

Створення у дитини позитивного відношення до школи і формування направленості на навчання Рецепти успішного навчання
 

Екскурсії з дитиною до школи;

Зустріч і знайомство з вчителями;

Розповіді про своїх улюблених вчителів;

Показ фотографій, грамот, пов’язаних зі шкільними роками батьків;

Організація сімейних свят з приводу шкільних успіхів дитини;

Сімейне читання художньої літератури;

Звернення при дітях до сімейної бібліотеки в пошуках рішення проблем, які виникають;

Участь і дітей, і дорослих у сюжетно-рольовій грі «Школа»

 

НІКОЛИ НЕ ЗАЛЯКУЙТЕ ДІТЕЙ ШКОЛОЮ!

 

Ø  Підтримуйте кожний, навіть найменший, успіх дитини.

Ø  Надихайте її на нові досягнення.

Ø  Хваліть за конкретне діло, вчинок, і не бійтесь перехвалити.

Ø  Є багато причин відмови дитини від діяльності, занять. Постарайтесь сконцентруватися лише на одній із них і подумайте чим конкретно Ви можете допомогти дитині.

Ø  Примус породжує відразу до навчання, тому ні в якому разі не примушуйте – спробуйте зацікавити.

Ø  Точно визначте, що потрібно дитині: суворість, схвалення чи, можливо, дитину слід на деякий час залишити в спокої.

Ø  Терплячість і ще раз терплячість. Вірте в свою дитину, тільки ваша віра здатна вселити в дитину впевненість у власних силах і можливостях. Не принижуйте дитину недовірою. У неї можуть бути свої, не схожі на Ваші інтереси, погляди, бажання і секрети.

Ø  Пам’ятайте, що негативна оцінка – ворог творчості і цікавості до навчання. Погана оцінка, отримана дитиною – це вже покарання для неї. Не сваріть дитину за погані оцінки, інакше це буде подвійним покаранням за один і той же вчинок.

,

Консультація для батьків

“Роль сім’ї у формуванні особистості дитини в дошкільному віці”

Здавна триває дискусія, що є важливішим у становленні особистості:сім’я чи суспільне виховання (дитячий садок, школа, інші освітні установи).

Так видатний  педагог Я. А. Коменський схилявся на користь сім’ї і називав материнською школою ту послідовність і суму знань, яких набуває дитина з рук і вуст матері, уроки матері без перерви в розкладі і без вихідних і канікул. Погоджувався з ним Г. Песталоцці: «Сім’я є істиним органом виховання”.

Відомий психолог О.М.Леонтьєв виділив обсяг близьких дитині людей, до виховних впливів яких вона чутлива. Виявляється. Що дитина в перші роки не сприймає зауважень, умовлянь, порад «чужої тьоті» (вихователя, сусідки, перехожої…), для неї саме авторитетне – «Так мама сказала», «Так звелів тато».Немає таких якостей особистості, у формуванні яких не брала б участь сім’я. Дитина бачить приклад, поведінку батьків, їх взаємовідносини, елементи трудового співробітництва, будує свою поведінку на основі наслідування відповідно до своєї статі.

Батьки – головні природні вихователі дитини. Основний чинник у формуванні особистості – це виховний клімат сім’ї. Рідна домівка – не тільки місце притулку, дах над головою, а й родинне вогнище, місце захисту від життєвих негараздів. Батьки є першим суспільним середовищем дитини, а родина – провідним інститутом соціалізації. Батьки першими розкривають маленькій людині предметний світ і надають йому емоційного забарвлення.

Через життя в сім’ї формується ставлення до людей, речей, самого себе, виробляються ідеали та цінності. Любов дитини до батьків забезпечує безпеку, виступає гарантом емоційного благополуччя. Дитині мало просто того, щоб її любили. Вона потребує підтримки на всіх періодах дитинства. Глибокий, постійний контакт з дитиною – необхідна умова виховання у будь-якому віці.

Вираз «діти – дзеркало сім’ї” дуже точно передає зміст орієнтації дитини на сукупність духовних і моральних цінностей, які культивує її сім’я. В кожній родині свої уявлення про добро і зло, свої пріоритети і моральні цінності: в одній на високий щабель поставлені доброта, милосердя, гуманність, в інших – навпаки, панує культ жорстокості.

У сім’ї формується характер дитини, її особистісні риси, в т.ч. закладаються основи національної свідомості, і відбувається становлення особистості загалом. Ще В. О. Сухомлинський відзначав, що «… сім’я – це повноводна  річка, водами якої живиться держава». У сім’ї шліфуються найтонші грані людини  -громадянина, людини – трудівника, людини – культурної особистості. Макаренко, звертаючись до батьків, наголошував: «Ваша власна поведінка – найголовніша річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину лише тоді, коли з нею розмовляєте, повчаєте або караєте. Ви виховуєте її у кожний момент вашого життя».

Проте, сучасна українська сім’я зациклена на економічній площині життя. Дух комерціалізації витісняє з нашого життя усталенні цінності. Батьки  живуть суєтно, поспіхом, вони переобтяжені буденними справами.  Затьмарені економічними проблемами вони зовсім забули про дітей.

Хвилинку,  дорослі зупиніться, не пропускайте години батьківського щастя, подивіться в очі своєї дитини – там ви побачите свою старість. Чим більше часу ви будете приділяти дитині, тим більше любові отримаєте будучи на пенсії .

Мовленнєва пам’ятка-порадниця для батьків

  • Гарне мовлення дитини – це успішне навчання у школі, ширші можливості у подальшому виборі професії, вміння спілкуватися з людьми. „Добре виховані та навчені діти – то наша забезпечена старість” (А.Макаренко).
  • Найнаполегливіша робота вихователя не дасть цілковито сподіваного результату без систематичних занять батьків з дитиною удома „Без хороших батьків немає хорошого виховання попри всі школи, університети” (І.Карамзин).
  • Щоб у навчанні та вихованні дитини досягти потрібних результатів, мова самих дорослих має стати прикладом для наслідування (наслідування є психологічною особовістю дітей).
  • Якщо дитина повсякчас чутиме чітку, правильну мову, то завдяки наслідуванню вона стане для неї звичкою і захистить від недоліків у мовленні.
  • Ви ще самі не вмієте правильно говорити українською мовою? Цікавтеся та вчиться разом із дитиною! Не змушуйте її повторювати ваші слабкості та лінькуватість у самовдосконаленні й унаслідок цього – небажаних проблем у мовленні „Не святі горшки ліплять” (народна мудрість).

У дитини, як і в дорослих, не завжди все добре виходить. Тож часом ви нарікаєте на відмову її від подальших занять. Не опускайте руки! Не виказуйте негативних емоцій: роздратування, глузування. Та найгіршими вашими словами в цій ситуації буде: „Нічого, прийде час – сам навчиться!”

 

Добре, якщо буде саме так:

  • Нехай ваші заняття з дитиною перейдуть у мовні ігри та забави. Гра містить у собі частку емоційного піднесення, яке зростає завдяки наявності в ній елементів несподіванки та змагання. Емоційне насичення надає іграм привабливості.
  • Вибирайте час, коли дитина перебуває у доброму настрої.
  • Добираючи ігри, враховуйте темперамент дитини.
  • Не фіксуйте увагу малюка на тому, що не виходить. Підбадьорте і, щоб „розрядити ситуацію”, ненав’язливо поверніть до більш простого, вже відпрацьованого матеріалу, ніби нагадавши, що колись у неї це також не виходило.
  • Коротенький віршик, промовлений веселим, загадковим тоном, допоможе заохотити дитину до гри-заняття:

                                   Час настав, нудьга минає –                

                                   Нас цікава гра чекає!

  • Заняття проводьте два-три рази на тиждень, а якщо дитина ще погано розмовляє, то й частіше. Тривалість мовного заняття: з дітьми 2-3 років – 10 хв; з дітьми 4-5 років -15-20 хв.

Заняття-гру можна провести в місці відпочинку, на природі, йдучи до дитячого садка тощо.

Ніколи не пізно заохотити дитину до читання. Оскільки діти слухають історії, вони вивчають нові звукосполучення, збільшують свій запас слів, удосконалюють мислення. На період з моменту народження до чотирирічного віку припадає майже 50 відсотків розумового розвитку вашої дитини. Чи не найкращий це період, щоб дати поштовх розвитку мислення?

ВАША БІБЛІОТЕКА. Обмін книгами повинен стати частиною вашого родинного життя, регулярно відводьте час для читання вголос разом. Чим більше ви читаєте вдома, тим більша ймовірність того, що ваша дитина буде добре вчитися в школі.

                ЧИТАЙТЕ РАЗОМ !

 

 

ПРО СЕРЦЕ ВІДДАНЕ ДІТЯМ

100-річчю з Дня народження Василя Олександровича Сухомлинського присвячено

  • Я прекрасно розумію, що дитинство твориться з того, що ми, дорослі, залишаємо в своїх дітях.
  • Учіть батьків мистецтва виховання як найблагороднішої, найлюдянішої, найвищої творчості, як виховання високого громадянського обов’язку.
  • Дитинство – найважливіштй період життя, не підготовка до майбутнього життя, а справжнє, яскраве, самобутнє, неповторне життя. І від того, яке було дитинство, хто вів дитину за руки в дитячі роки, що ввійшло до її розуму, її серця з навколишнього світу – значною мірою залежить, якою людиною стане сьогоднішній малюк.
  • Дитина за змістом казки пізнає серцем життя і природу.
  • Природа, як світ, в якому дитина народжується, пізнає навколишню дійсність, саму себе, полегшує виховну роботу і водночас ускладнює її, бо робить її багатограннішою.
  • Доступність до якісної освіти починається з дошкільної освіти, бо саме вона є базисом системого розвитку дитини, фундаментом творення якісно нового освітнього процесу.
  • Якщо в дошкільному віці дитину залишено на саму себе, якщо старші не створюють того потоку інформації, без якого немислимо людське оточення, дитячий мозок перебуває в стані інертності: пригасає допитливість, жадоба до знань, розвивається байдужість.
  • Життєвий шлях від дитинства до отроцтва повинен бути шляхом радості, бадьорості – це одне із важливих правил нашої виховної роботи.

 

 Вічна тополя

Стоїть край дороги стара-престара тополя. Узимку тривожно шумлять її голі віти, а весною покривається вона зеленим листям. Скільки й пам’ятаю, стоїть вона, як сторож.

Якось питаю маму

– Скільки літ тополі? Хто її посадив?

– Не знаю, – відповідає мама. – Скільки й пам’ятаю, стоїть тополя край дороги. Завжди однакова.

Питаю старого-престарого дідуся:

– Скажіть, будь ласка, скільки літ тополі? Хто її посадив?

– Не пам’ятаю, – відповіає дідусь. – Завжди стоїть край дороги. Скільки й знаю – росте собі й росте. Люди приходять і відходять, а тополя завжди росте.

Може, це й не тополя, а легенда? Може, дерево це вічне? Може, вона народилася тоді, коли й наша Україна? Коли так, то вона – вічна, бо Україна наша – вічна.

 

Що посієш, те й пожнеш

Одного разу до нас прилетіли голуб і голубка. Сіли на ганку та й воркочуть. Ніби дивляться на мене й щось просять. Я поліз на дах, відчинив маленьке віконце. Голуби заховалися в нього. Я виніс їм зерна, вони поклювали й знову сховалися у віконці.

Наступного ранку я знову погодував їх і поставив коритце з водою. А потім було так – коли погодую, а коли й забуду. Більше було таких днів, що я забував погодувати голубів. Вони сидять на ганку, дивляться на мене, а я все кудись поспішаю. Коли це йду, а голуб летить наді мною, немов збирається на плече мені сісти. Я думав, що голуб грається. І не догадався, що йому їсти хочеться.

А то якось уранці бачу – голуби сидять на подвір’ї в сусідів, і маленька Оля годує їх. А батько ставить на стовпі маленьку хатку – голубник.

Боляче мені стало. Кликав я голубів, кликав, але вони більше до мене не прилетіли. Поселилися в голубнику. Оля щодня годує їх – вранці й увечері. Вони полюбили дівчинку сідають їй на плече, даються в руки.

Що посієш, те й пожнеш, – говорить наше українське прислів’я. Посіяв байдужість – пожав зневагу. Птахи зневажають тих, хто байдужий до них.

 

У кого радість, а в кого й горе

П’ятикласники зібралися їхати на екскурсію до Канева. Раділи діти: багато побачать нового, цікавого. Побувають на могилі Тараса Григоровича Шевченка.

Збиралася їхати й Галя. Та ось у неї тяжко захворіла мама. Приходить Галя до школи заплакана.

– Чого це ти така сумна? – питають товариші.

– Мама дуже хвора. Не поїду я на екскурсію.

Тяжко стало на душі дітей. Як же можна радіти, веселитися, коли в товариша горе? І вирішили діти: почекаємо, поки в Галі одужає мама, тоді й поїдемо на екскурсію. Минуло три тижні. Галина мама одужала – і весь клас поїхав на екскурсію. Поїхала й Галя. Коли в тебе радість, у лругої людини може бути горе. Розуміти чуже горе – велика людська краса.

Золоті правила сімейного виховання (за В. Сухомлинським)

  • Дітей треба вчити дивитися на людей людськими очима.
  • Справжня мудрість вихователя – батька, матері – в умінні дати дитині щастя. Щастя дитинства – це спокійне домашнє вогнище, що дає тепло і їжу.
  • Пам’ятайте, що з маленьких, немовби невинних корінців неробства беруть початок такі суспільні біди, як пияцтво, хуліганство, злочинність.
  • Не бійтеся дитячої праці, дорогі батьки. Не оберігайте від неї своїх малюків! Пам’ятайте: дитина, осягаючи незрівнянне щастя праці, пізнає саму себе, стає другом, однодумцем, помічником матері й батька у вихованні.
  • Знайте, що міра синівської покірності, слухняності, дисципліни визначається мірою батьківської відповідальності за її прихід у світ, за кожний її рок і вчинок у житті.
  • Знайте і пам’ятайте: діти преживають ваше падіння як своє особисте горе, сприймають вашу радість як свою. Бережіть же дитячу любов до людини, зміцнюйте віру в людину.
  • Пам’ятайте: перш ніж дитина усвідомить, що вона – майбітній громадян, вона повинна навчитися платит добром за добро, створювати своїми руками щастя й радість для людей.

 

 

Шановні батьки!

Пропонуємо до вашої уваги

адресу нового сайту Нової української школи –

нового державного стандарту початкової та середньої загальноосвітньої школи:

nus.org.ua

Там ви дізнаєтесь про:

Десять новацій закону “Про освіту”

Як у школах вчитимуть по-новому

Як батькам читати і розуміти новий Держстандарт для початкової школи.

Просто про складне. Що варто знати батькам про новий закон про освіту.

Та багато іншого….

Comments are closed.